Сім хвилин 3.

 Місцевість полігону охоплювала близько двадцяти тисяч гектарів. На тереторії, де проходило навчання Артура, було багато болот та лісів. Повітря там було важким і пахло сирістю при кожному вдиханні. Тішило одне, погода на той місяць року видалася теплою і без дощовою. 

 Хлопець мріяв пошвидше відбути навчання і повернутись до військової частини, а там не за горами шлях додому, такий довго очікуваний. Артур скучив за рідними, друзями за батьками. А як йому хотілось пошвидше побачити свою кохану Мар'яну! Листи від неї хлопець зберігав у шухлядці на нижній полиці, а ті які були особливі для нього, він носив з собою в таємній кинені. Пізно вночі хлопець діставав їх десь з боку нагрудного кармана і міг поринути в написане до самого ранку.

 -Артур, обстановка така, що майже увесь особовий склад зараз не знаходиться в казармах. Багато вояк поїхали на стрільбище, а ще більше відлежуються в госпіталі, через кляту вірусну інфекцію. І де вони її підхопили? Треба було менше шастати по болотах, шукаючи дорогу у найближчі поселення! До дівчат їм захотілось, була б моя воля я б ...- продовжував розпинатися старшина. Семенович, так можна було звертатися до нього, звичайно коли в того був настрій. А так, тільки за статутом. І взагалі таке враження, що цих старшин, прапорщиків десь вирощують в лабораторіях, а потім розпускають по військовим частинам. 

 -Так от, візьми собі чотирьох чоловік зі свого взводу і відправляйся в столовку, бажаючих поласувати шедеврами повара зараз не багато, то ви впораєтесь. Ну все, вільний, кру - гом,- закінчив свою промову Семенович.

 Солдатська їдальня знаходилася посеред старого, густого лісу. Стовбури височезних сосен обступили будівлю з усіх сторін. В середині столовки було прохолодно і пахло свіжо спеченим хлібом, це чимось відволікало від солдатської рутини. Хлопці швидко поділили обов'язки між собою, та взялися до роботи.