Сім хвилин. 2

  Артур ще з дитинства мріяв бути військовим. Коли отримав повістку, відразу прийняв рішення піти на службу. Хлопець міг навіть отримати так звану відстрочку від призову в університеті, куди вступив після закінчення школи. Але впертість, та рішучість юнака взяли верх. 

 - Якщо надумав, то так воно і буде,- стояв на своєму Артур перед батьками, які вмовляли хлопця не поспішати, та перед своєю дівчиною.

  З Мар'яною, так звали дівчину, Артур  був знайомий давно, ще з дитинства. Дівчина мешкала на сусідній вулиці, та ходила з хлопцем до одного класу школи.  Близькі відносини між ними зав'залися рік тому і були доволі міцними. Це бачили їх близькі та друзі. Такій парі можна було позаздрити. Мар'яна- ніжна, чуйна, тендітна. Артур- сильний, цілеспрямований, харизматичний. Вони добре доповнювали одне одного.

 Дівчина обіцяла чекати коханого, щоб не сталося. 

  - два роки промайнуть так швидко, що ти і не помітиш. Я буду писати листи, як тільки буде можливість. Краще відслужу зараз, а не колись, потім. Віддам борг Батьківщині, а у нас все буде добре,- заспокоював Артур дівчину.

 І вона чекала, писала листи кожного дня. Бувало по два, три листи в день відправляла Мар'яна. А хлопець чекав їх, як чекають на дощ у засуху. Чекав і вдихав такий знайомий аромат. Але відповідати на таку кількість листів не завжди був час, служба - є - служба, та хлопець старався як міг. 

 За своїми критеріями Артур повністю підходив до служби у військовій розвідці. Не легко було хлопцеві. Постійні тренування, виїзди на тактичне поле, полігон, забирали дуже багато сил та часу. 

 Ось так, в таких жорстких умовах, вже й відійшло назад півтора роки служби. Хлопець вже встиг отримати звання молодший сержант, та мав можливість керувати своїми підопічними. По переду його чекав ще один, останній виїзд на полігон, терміном майже в три місяці, а потім чекати так званого ; дембеля ;. 

 Саме на цьому полігоні довелося нести службу близнюкам. Артурові дуже скоро прийдеться зіткнутися з таємницею, яку ховають у собі стіни старих казарм.