Н.6 Не втамована цікавість.

  І ось діти збирались до бабусі, щоб раз і назавжди розставити " все по своїх містях" у своїх малих,але таких допитливих головах. Вони були чітко налаштовані дістати бабусену книгу. Малі мали здогадку куди Н. могла ховати секретну річ, в товстій та пошарпаній обкладенці.

 - Цього разу ми обов'язково знайдемо книгу, - сказав Тім своїй сестрі. 

 Хлопець був радий тому, що Катя погодилась переночувати у бабці. Йому з кожним разом було все важче - й - важче вмовляти її піти з ним на ночівлю. Тім знав, це останній шанс, останній раз. Канікули вже закінчувались, а такої можливості чекати хто - знає стільки? 

 Того літнього ранку діти ще довго валялися в ліжках. Мабуть кожен з них обдумував, як воно буде. Як знайдуть книгу, як почнуть читати її і про що там йтиметься. Хлопець і дівчинка могли здогадуватись про що була та книга. Вони бачили схожі у фільмах по ящику, які транслювали пізно вночі. У кіно йшлося про відьом, про книги з закляттями та ще багато речей які лякали дітей. Ось саме на таку книгу і була схожа бабусена. 

 Повністю занурившись в думки діти не відразу почули те, що до будинку хтось зайшов. Вони знали напевно, мама з татом на праці, а до будинку окрім них могла зайти тільки бабця.

 Хлопець з дівчиною  довго дивились" один на одного", слухаючи тихе шарпання у сусідній кімнаті.

 - Хто там, бабцю, це ти? - нарешті випалив Тім, нахмуривши брови і зробивши голос більш грізним.

 - Діти, це я, ви вже прокинулись? Я зайду до вас у кімнату, - почувся голос тата і за мить двері відчинилися. Вигляд він мав якийсь стревожений і був не схожий на звикшого їм батька. 

 - Діти, бабуся,... бабуся вона, ...її більше немає з нами, - прогреміло з уст батька. Вона померла сьогодні вночі. Пішла тихенько і без зайвих мук,- чоловік все говорив і говорив, але діти ніби не чули його слів. 

 - Я знаю як ви любили її, на стільки були до неї прив'язані. І вона вас дуже любила мої дорогі. Зрозумійте, бабця була вже старенькою і рано чи пізно це мало статися,- заспокоював батько. 

 - Але чому зараз, чому саме зараз, - крутилося в голові збентеженого Тіма. 

 Катерина тим часом впала головою на подушку і гірко - гірко плакала. 

 Ось на такій сумній ноті і закінчились літні канікули. Пройшли похорони. Як на всяких похоронах було багато суму та сліз. Після поховання, діти відвідували будинок покійної разом з батьками, але нічого дивного так і не бачили. Не було ні старої книги з пошарпаною обкладинкою, ні замка на дверіх у дальню кімнату. Та і сама кімната не здавалася вже такою дивною і моторошною. Здавалось, що бабця забрала з собою в могилу всі таємниці, які були пов'язані з цим будинком. Які так і лишились не розкритими.

 В пам'яті у Тіма і Каті назавжди лишиться той образ бабці, яка темної ночі промайнула повз них у нічній сорочці, в миготінні свічок. Вони не раз прокручували в голові цю ніч. 

 - Треба було зайти тоді в кімнату, можливо загадку було- б розкрито, - час - від - часу задавались питанням брат з сестрою. - А можливо, а якщо, - але вже все! Те, що так вабило малих хлопчика з дівчинкою, стара забрала з собою на той світ. 

 Своєю смертю бабця Н. внесла корективи в життя онуків. З кожним днем, роком, роками, брат з сестрою все менше - й - менше старалися згадувати таємницю дитинства. Їх, як і всіх дорослих обхопило  в міцні обійми доросле життя. 

 Але пізньої ночі, коли місячне сяйво освітлює будинок Тіма, чоловік не спить. В голові його навічно поселився той образ, старенької у нічній сорочці. Ось і тепер, стоячи перед могилою бабці Н., Тім думає про книгу, ту чортову книгу, яка заманила його в цю пастку. - Так і не вдалося, мені так і не вдалося...

                КІНЕЦЬ