Н. 2

  Брат з сестрою, на канікулах, частенько лишалися на ночівлю у своєї бабці. Точніше Тім,  майже кожної ночі, просився до неї на ночліг. Сестру, йому доводилось вмовляти, придумувати якісь заохочення, аби тільки Катерина пішла до бабці з ним. 

Бабця Н, так називали стареньку, похилу жінку,  мешканці села і так звикли називати її діти. Навіть сам тато малих, завжди називав її бабця Н. І це, мабуть, ввійшло в звичку. 

-  Ви й сьогодні заночуєте у бабці Н ?  - питав тато у своїх дітей. 

 Старенька мешкала сама, у великому будинку. Дід Семен, чоловік Н, помер чотири роки тому, від серцевого нападу. Тато Тіма і Катерини, син покійного Семена і старенької Н, завжди допомагав їй, зі своєю дружиною Кариною. Жили вони по сусідству, на одній вулиці, з одного боку дороги.Тому і діти,  мали змогу частенько навідувати бабцю Н. Звичайно бабуся мала ім'я, але звичка - є - звичка. Звали її чи - то Ніна, чи - то Нані, багато - ніхто з рідні не пам'ятав. От і я сам, точно не згадаю, та і не треба. Те, про що йтиметься у цій книзі, ніяк не стосується її імені. В моїй пам'яті, вона завжди залишиться як : Бабця Н.

 У будинку старенької, було дуже багато цікавих речей для Тіма з Катериною. Старі іграшки, які були зложені у шухлядки старої шафи. Старі картини, які прикрашали стіни кожної кімнати будинку. І ще  багато -  багато цікавого. 

 А найбільше дітей вабила дальня кімната, яка постійно була зачинена.  Вони лише декілька раз бачили як бабуся заходила, або виходила з неї. Тім частіше лишався на ніч у бабці, тому і бачив, та знав більше. Хлопець знав точний час, коли старенька заходила до кімнати. Не точно, але приблизно знав,  коли вона з відти виходить. Колись Тім з цікавості навіть наважився піти за бабусею, звичайно потайки, але двері кімнати зачінялися з середини і все на цьому закінчувалось.

 Цікавість дітей, до таємниці бабусі Н, стала більшою, з того останнього разу.