Глава 11

Ранкове сонце, що щойно встигло зійти, ледь засліплювало блакитні очі через лінзи. Приємний прохолодний вітер обдував обличчя, трохи розбурхуючи до дрібних мурашок. Поправивши світле неслухняне волосся назад, Брендон відчинив двері. Тиша. Дім Едісон ніколи не був сповнений гучними звуками, проте зараз було настільки тихо, що його тіло пробрало легке тремтіння. Аж надто тихо для будинку, де живе жінка з котом. Намацавши пальцями вимикач, секретар натиснув на кнопку. Нічого. Все та ж непроглядна темрява і тиша.

— Господи, — прошепотів він.

Відкинувши сумку до ніг, Брендон кинувся нагору. Серце калатало в грудях, виривалося назовні, кричало про щось неминуче. Гнітюча бридка думка, що він не встиг, осідала як пил на старі речі на горищі.

— Президент! — щосили закричав він, піднімаючись сходами, перестрибуючи через сходинки. Лише відгомін його ехо почувся у відповідь. — Президент!!!

Завернувши в кімнату Грейс, він завмер. Ліжко і постіль здавалися зовсім не зворушеними. Охайно застелені простирадла, без жодної складочки ковдра.

— Президент?! Де ви?! — метеляючи головою на всі боки, розривався він.

Ноги машинально повернули у ванну. Ледь його туфель встиг переступити поріг кімнати, Брендон застиг у жаху. Перед його очима, ніби написана картина да Вінчі, розташувалося худорляве, окроплене кров'ю, напівголе тіло.  Едісон, не дихаючи, лежала на купі осколків розбитого дзеркала. Маленькі скельця поплуталися в її короткому темному волоссі, виблискуючи від сонячних променів. Кров, що вже засохла на кісточках, утворилася у тверді потріскані багряні скоринки.

— Президент!!! — падаючи на коліна перед її знерухомленим тілом, прокричав він. — Прокиньтеся, Президент!

Судомно смикаючи тіло тремтячими руками, Брендон ледь не почав молитися всім можливим і неможливим богам. Найстрашніші думки так і залазили в його розум.

— Брен...дон, — почулося від тіла. Секретар насторожився. Темні вії Едісон ледь вловимо поглядом сіпнулися

— Президент! Господи, Президент!

Схопивши її стомлене тіло на руки, він відніс його в кімнату. Багряна кров зрідка капала вниз на паркет густими слизовими краплями. Голова мляво милицею хиталася на ходу, обсипаючись осколками скла донизу. Поклавши на ліжко Грейс, Брендон присів на коліна поруч.

— Що ж сталося? — тихо запитав він. Думка про нічні кошмари наяву так і не покидала його мозок.

— Він кохає мене... Кохає, — шепочучи з останніх сил, Грейс розплющила очі. Темні вії злиплися від вологи сліз. — Як же так... Я не хочу цього кохання... Не хочу.

Намагаючись стримати те мертве море під повіками, вона ледь вловимо слуху потягнула носом. Очі покосилися кудись до стелі, наче саме там є відповідь на те, що їй робити.

— Якщо він винен...

— А якщо ні? — різко перебив її Брендон. — Ви так наражаєте себе, тільки тому, що його голос вам здався знайомим. А пісня... Та до біса пісню.

Едісон ледь повернула на нього голову. На її подив, на обличчі чітко читалася повна серйозність і впевненість у власних словах. Швидко стягнувши з себе піджак, він накинув на її перебинтований тулуб, приховуючи грубі відмітини.

— Знав би він, що вам довелося пережити, то полюбив би сильніше. А шрами — всього лише наслідки неправильних рішень, — тихо сказав він.

— Мама завжди казала, що нікому не подобаються... такі.

— Мені ж подобаються.

Грейс замовкла. Мозок покинули будь-які думки, що проносилися раніше. Ніби почуте витіснило всі гнітючі переживання з голови. 

Сонце піднялося так високо над землею, що здавалося, ніколи раніше воно не було таким далеким від Сан-Франциско. Зрідка ховаючись за важкими та громіздкими хмарами, воно все ж встигало неприємно засліпити очі Грейс.

Вона те й робила, що блукала кабінетом солдатським кроком туди-сюди, від стінки до стінки, підпалюючи щоразу нову сигарету. Едісон давно збилася з рахунку після десяти. Чи то було дванадцять?

Поруч, на маленькому темному диванчику, сидів слухняно й мовчазно секретар, щось друкуючи на ноутбуці. Її завжди дратували сторонні звуки, але присутність Брендона зараз і взагалі у будь-який момент заспокоювала її мозок.

— А якщо... А якщо треба було просто спокійно прийняти та... — пробурчала досить голосно вона собі під ніс, потягуючи сигарету. Дим повільно підіймався вгору, всмоктуючись у робочий очищувач повітря.

— Зачекайте ще дві години та ми поїдемо у студію, — спокійно відповів секретар, продовжуючи набирати якийсь текст із кам'яним виразом обличчя.

— Не можу чекати, — стримуючи терпіння з останніх сил, фиркнула Едісон. — Чому час так довго тягнеться?

— Краще перевірте пошту. Я там надіслав бланки договорів для аутсорсингу.

Невдоволено пробурмотівши щось незв'язне собі під ніс, Грейс сіла за комп'ютер. Збивши залишок стлілої сигарети в попільничку, дівчина відкрила пошту. Серед численних листів, не лише повідомлення від Брендона зачепило її око. Дивна назва теми "Прошу вибачення" змушувала її клацнути. Не опираючись, вона відкрила його.


Від: Джон Коннор <сonnorjohn@gmail.com>

Кому: Грейс Крістофер Едісон <edisongrace@gmail.com>

Я навіть не знаю, з чого почати цей лист. Пальці так і напрошувалися щось надрукувати, але в голові абсолютно порожньо. Я не пам'ятаю що саме я хотів вам тоді сказати, проте я хотів допомогти. Я не хотів зачепити Вас. Мені шкода, що так вийшло. Мабуть, я був занадто прямолінійний і наполегливий. Цього не варто було робити.
Знаєте, один раз я вже зробив одну грубу помилку і більше не хочу їх робити зовсім. Усе, що я говорив, було справді від самого серця. Від душі, від усього кохання до Вас. Я розумію, що ми не знайомі так сильно, що б Ви мені могли довіряти хоча б частинку того, що відбувається у Вашому житті та душі. Я хотів бути тим, кому Ви б могли довіритися і спиратися. Але я не знаю як.
Згадуючи ваші слова, я розумію, що після того Ви навряд чи захочете бачити мене, не те що б говорити про те, що трапилося. Я зрозумію, можете не хвилюватися, якщо Ви, звісно, хвилюєтеся з цього приводу. Я можу піти з гурту, якщо Ви того хочете. Якщо чесно, то я і сам того хочу та прошу. Я виплачу компенсацію за порушення контракту в найближчу добу та підпишу всі папери, якщо це потрібно.
Прошу вибачення за всі мої слова.
З повагою, Джон Коннор.