Глава 8

Шум коридорів вечірньої лікарні ніяк не відволікав. Люди, що проносилися поруч, ледь були помітні поглядом. Прискорюючи крок, ледь не переходячи на біг, Грейс оберталася на всі боки, у пошуках тієї самої злощасної палати. Серце калатало в грудях, не вгамовувалося.

— Грейс! — донеслося десь із боку. Дівчина обернулася. Серед медичного персоналу, вона впізнала високу постать Людвіга.

— Де він? Де Брендон? — стривожено затараторила Грейс, ледь не розмахуючи руками на всі боки.

— Заспокойся. Ти поруч із його палатою, — усміхаючись, відповів доктор Енгель і вказав на двері праворуч від неї.

— Добре... Так. Дай нам час, — вгамовуючи переживання в голові, відповіла Грейс.

— Не довго. Він добу тому прийшов до тями.

Тонка бліда рука впала на залізну холодну ручку, обхопивши її пальцями. З упевненістю натиснувши на неї, Едісон відчинила двері й увійшла всередину. Серед запахів осені, що пробралися крізь відчинені вікна, яскравий присмак спирту осідав на язиці. Покрутивши головою на всі боки, Грейс запримітила перебинтоване тіло, що сиділо і обернулося на неї.

— Президент, — посміхаючись з останніх сил, ледь не прошепотів глухим і сивим голосом Брендон. На раніше прекрасному білосніжному обличчі красувалися темні плями під очима.
Грейс застигла на місці, боячись відвести погляду від побаченого. У тілі неприємно стиснулося серце, від чого по тілу пробіглися мурашки.

— Брендон? — єдине, що вона змогла запитати. Голова, затьмарена перельотом і втомою, гуділа. — Я так хвилювалася.

— Не варто, Президенте. Турбуватися про мене вам потрібно в останню чергу.

— Я дивлюся, ти за цей місяць сміливості набрався. Як тобі таке тільки в голову прийшло?! Господи, Брендон!

Хворий хрипло розсміявся, чим викликав ще більший шок на обличчі Грейс. Дівчина скинула з себе важке й мокре від дощу пальто на одне із сидінь і присіла поруч. Чорний жилет обтягував її талію, а сіра сорочка трохи засуталася за краї зап'ястків.

— Чому? Що сталося? — стривожено запитала Едісон, схилившись перед ним.

— Я обіцяю, що такого більше не станеться, — тихо відповів Брендон, абияк ковтаючи в'язку слину. — Я знаю, що облажався...

— Досить, — різко, але тихо перебила Грейс. — Я сама повинна була зрозуміти, що стільки роботи... Це занадто багато для тебе.

— Ні-ні, Президенте. Що ви, — заспокоюючи Едісон, промовив Брендон і взяв її за руку. — Мені тільки в радість. Справді.

Грейс мовчки зітхнула, стискаючи руку секретаря в пальцях. На її худих зап'ястях з'явився довгий грубий шрам, який одразу ж привернув увагу блакитних очей.

— Ви-то як? Якщо я не помиляюся, то в гурту мав бути тур Японією.

— Давай не про це. Я переживаю за тебе, а не за групу, — зізналася засмучено Грейс. — Брендон, ти єдиний, кому я можу вірити. Будь обережним, благаю.

Секретар змовк, ледь погладжуючи її бліду долоню великим пальцем. У їхньому мовчанні так чітко й голосно кричалося найзапекліше "Пробач". Грейс відвернула голову, протираючи сльози об лацкани брючної жилетки. Навіть із ним їй так не хотілося показувати все те, що давно сиділо в глибині її похмурої душі. Секретар сильніше стиснув її руку і тихо промовив:

— Скоро все скінчиться, Президент.

З моменту повернення з Токіо минула лише доба, а Грейс уже на всю крутилася в кабінеті, розгрібаючи документи на її столі. Думки накопичувалися в грудку, розчавлюючи і так пом'ятим болем розум. Тільки десята ранку, а сил працювати як і не було.
Важко видихнувши повітря, що скупчилося в легенях, Грейс звалилася на крісло. Очі випалювало сонячне світло. Тіло так мліло про спокій і сон, що поступово дозволяло мозку перекинутися в цей довгоочікуваний відпочинок.

— Грейс? — почувся знайомий голос десь поблизу. Неохоче піднявши повіки, дівчина повернула голову. Ендрю з вельми здивованим обличчям стояв біля неї в дверному отворі. І знову цей жахливий коричневий костюм.

— Знову ти вдягнув це, — гидливо фиркнула Едісон, скрививши обличчя.

— Так, захотів... — відчужено й задумливо відповів він. — А це нормально?

— Що? Що на тобі цей костюм? Ні, мені він не подобається.

— Що Брендон на зміні.

Грейс здивовано покосилася на Ендрю з розплющеними очима і підірвалася з місця. Не встиг він і моргнути, як темна тінь прошмигнула поруч із ним, навіюючи атмосферу злості.

— Ти що тут забув?! — розлючено запитала Едісон у секретаря. Він, усміхаючись їй своїм опухлим обличчям, лише спокійно відповів:

— Вибачте, Президенте. Але в мене робота.

— Яка, до біса, робота? Та ти на ногах ледь стоїш!

На її крик висунулися голови співробітників. Весь президентський склад здивовано і вельми зацікавлено дивилися за видовищем, якого раніше не бачили.

— Додому, Брендон! — скомандувала Грейс і вказала рукою на вихід.

— Вибачте, Президенте, але за цей час у мене накопичилося багато справ, — тихо й тактовно відповів Брендон, поправляючи окуляри ближче до перебитого й опухлого перенісся.

— Я для тебе не указ, вірно? — настільки тихо запитала Грейс, що змогла б затьмарити будь-який крик.

— Що ви. Я просто завжди маю бути з вами, — усміхнено відповів Брендон.

— Як чудово, — уїдливо виплюнула вона, хапаючись за боки руками.

— Грейс, на тебе голова чекає, — тихо промовив Ендрю, про якого вона зовсім забула. Злякавшись, вона обернулася.

— Батько? Що? Навіщо?

— Сказав, що знає про... — налякано почав він, — Токіо.

Грейс важко видихнула й обернулася на персонал, який так і наривався розгледіти нові теми для пліток. Тільки-но її погляд упав у їхній бік, вони як маленькі мишки, розбіглися по місцях, навіть боячись перешіптуватися між собою. Едісон повернулася в кабінет і захопила пальто.
Ну варто було ж дню початися так неприємно.

Вийшовши і зачинивши двері, Грейс кинулася вздовж коридорів. Думка, що черговий потік моралей був неминучий, нагнітала і так хворобливий мозок. Пальці тремтіли від чергових нічних судом.

— Президент! — почувся голос Брендона позаду. Не обертаючись, вона відповіла: