Розділ 4. Декоративна сантехніка вищої ліги

— Мені потрібен гіпс, епоксидна смола, якісний полімер і телефон того знайомого реставратора з Кракова, про якого ти плекав минулого вівторка, — скомандувала я, коли ми повернулися до Вроцлава.

Сонце ще навіть не думало сходити, а ми вже забарикадувалися в моїй новій квартирі. Золота німфа чотирнадцятого століття стояла посеред кухонного столу поруч із недопитою чашкою кави, виблискуючи смарагдами в променях настільної лампи.

— Лялько, навіщо нам реставратор? Нам потрібен надійний літак до Азії! — Макс нервово міряв кроками мою невелику кухню, раз у раз поправляючи свій пом'ятий вишневий шарф.

— Літак до Азії перехоплять на першому ж митному контролі, — я розгорнула ноутбук. — Барон Майєр — не дурень. Він уже знає, що шведи переплутали плюшевих ведмедів. Його люди перекриють аеропорти швидше, ніж ти встигнеш замовити бізнес-клас. Тому ми зробимо хід конем. Ми створимо дублікат. Ідеальний. Такий, щоб навіть під лінзою Майєр не відрізнив його від оригіналу з першого погляду.

— А оригінал? — Макс застиг, дивлячись на мене з благоговінням.

— А оригінал залишиться в найнадійнішому місці у світі. Там, де жодному кримінальному авторитету Східної Європи навіть на думку не спаде його шукати.

Я підняла важку золоту статуетку, пройшла в коридор і відчинила двері до ванної кімнати. Моя нова квартира була затишною, але кахель там мав специфічний відтінок — блідо-золотавий з бежевими розводами. Я підійшла до унітазу, приміряла німфу до стіни і... акуратно наділа на її розправлені крила рулон туалетного паперу Zewa.

Позолота статуетки ідеально збіглася з кольором кахлю. Вона виглядала як дуже дорогий, вигадливий і дещо ексцентричний елемент сучасного дизайну.

Макс, який тихо йшов за мною, привалився до одвірка і повільно сповз по ньому на підлогу, хапаючись за голову.

— Ти... ти божевільна. Це святотатство! Статуетка вартістю в мільйон євро... тримає папір із ароматом ромашки?!

— Зате жоден обшук її тут не знайде, — я спокійно закрила двері й повернулася до кухні. — Навіть якщо Майєр переверне догори дном усю квартиру, він шукатиме сейф, подвійне дно у шафі чи схованку під паркетом. Але він ніколи не повірить, що хтось настільки безсоромний, щоб використовувати раритет як сантехнічний аксесуар. Це аналітика, Максику. Психологія сприйняття.

Наступні сорок вісім годин перетворилися на суцільний цех із виробництва підробок. Мій знайомий реставратор під загрозою «випадкового» розголошення його маленьких податкових гріхів зробив копію за добу. Полімер, правильне шліфування, гіпсова основа для ваги та шар золотої фарби з патиною. Коли фейкова німфа лягла на стіл, навіть Макс не зміг із трьох кроків сказати, де справжня.

— Ідеально, — прошепотів він, потираючи руки. — Тепер віддаємо копію барону через підставних осіб, отримуємо гроші як за оригінал і тікаємо?

— Ні, — я закрила ноутбук і подивилася на нього своїм фірмовим важким поглядом. — Тепер ми ховаємо копію в твій сейф у Кракові. Бо якщо Майєр почне копати, він має «випадково» знайти саме її. А ми з тобою купуємо квитки на спокійний відпочинок. Мені потрібна пауза, Максе. Цей тиждень забрав у мене стільки нервів, що мій манікюр постраждав двічі. Я хочу тиші, кави і спокійного життя у Вроцлаві хоча б на рік.

— Ну добре, — зітхнув Макс, згнітивши серце. — Рік спокою. Але обіцяй, Лялько, що якщо барон Майєр клюне на вудку, ми повернемося в гру.

— Побачимо, — посміхнулася я, дивлячись на зачинені двері ванної кімнати.

Я тоді ще не знала, що рівно через три роки цей самий барон Майєр закриє Макса в СІЗО, а під моїми вікнами припаркується чорний Porsche із дуже серйозним хлопцем на ім'я Артур. Але це вже зовсім інша історія.