Розділ 3. Шведський комод із подвійним дном (і подвійним сюрпризом)

Забрати контейнер увечері справді виявилося справою п'яти хвилин. Кум інспектора Яцека, такий же палкий фанат «Лехії», лише поплескав Макса по плечу і підморгнув мені, пропускаючи наш вантажний фургон за межі портової зони.

Ми припаркувалися на закинутому складі на околиці Гродська, який Макс орендував через третіх осіб. Навколо панувала нічна тиша, пахло мокрою деревиною та іржею. Хлопці Макса швидко зняли пломби з контейнера й витягли на світло боже те саме «дерево» — масивний, дубовий комод дев'ятнадцятого століття, прикрашений вигадливою різьбою.

— Ну, Лялько, дивись і вчися, — Макс потер руки від задоволення, дістаючи з кишені позолочену викрутку. — Зараз ти побачиш золото, яке забезпечить нам безбідну зиму.

Він спритно витягнув нижні шухляди, намацав десь у глибині конструкції прихований паз і сильно натиснув. Задня стінка комода з тихим клацанням відійшла вбік, відкриваючи вузьку нішу.

Макс засунув туди руку, очікуючи витягти важкі полотняні мішечки з монетами Сигізмунда III, але його пальці натрапили на щось зовсім інше. Замість глухого дзвякання металу пролунав шелест... пластикової обгортки.

Екс-бос витягнув руку назад і вилучив на світло... рожевого плюшевого ведмедя середніх розмірів. Ведмідь мав безглуздий бантик на шиї і скляні очі, які в напівтемряві складу виглядали максимально іронічно.

Усі застигли. Охоронці Макса синхронно почухали потилиці.

— Це... що це? — прохрипів Макс, переводячи погляд з ведмедя на комод і назад. — Де моє золото? Де мільйон євро в еквіваленті? Мені що, шведи замість раритетів підсунули гуртову партію іграшок з IKEA?!

Я не витримала, підійшла ближче й забрала ведмедя з його тремтячих рук. Іграшка виявилася підозріло важкою для свого пухнастого формату. Я повернула ведмедика спиною до себе і помітила акуратний, свіжий шов на місці застібки-блискавки.

— Спокійно, шефе, не треба інфаркту, тобі ще мій гонорар виплачувати, — я дістала з сумочки свою вірну пилочку для нігтів і гострим кінчиком за секунду розпорола нитки.

Я запустила руку всередину плюшевого живота, очікуючи намацати золото. Але мої пальці зачепили твердий, холодний залізний корпус. За хвилину я витягла назовні предмет, від вигляду якого навіть у мене на секунду перехопило подих.

Це була не монета. Це була старовинна, неймовірної краси золота статуетка жінки з крилами — німецька робота приблизно чотирнадцятого століття, інкрустована дрібними смарагдами, які заблищали в світлі ліхтариків, як очі хижака.

— Свята Мадонно... — прошепотів Макс, падаючи на коліна прямо перед цим шедевром. — Це ж «Крилатая німфа» з приватної колекції барона Майєра. Її вважали втраченою ще під час Другої світової! Шведські партнери переплутали вантаж! Вони відправили мені замовлення для якогось божевільного німецького мільйонера!

— Максику, у мене для тебе дві новини, — я спокійно сховала пилочку і з хрестом на грудях подивилася на свого боса. — Перша: у нас у руках річ, яка коштує вдесятеро дорожче за твоє золото. І друга, паршива: якщо цей барон Майєр дізнається, що його улюблена іграшка зараз на закинутому складі під Гданськом у руках двох контрабандистів-початківців... він переверне всю Європу, щоб зняти з нас шкуру. Наживу. Без наркозу.

Макс гарячково схопив статуетку, притискаючи її до свого шовкового шарфа, а в його голосі знову спалахнув той самий божевільний, кримінальний азарт:

— Лялько, ми не можемо її повернути! Це шанс усього життя! Продамо її на закритому аукціоні в Сінгапурі! Ти ж прорахуєш логістику?

Я подивилася на золоту німфу, потім на Макса, який зараз нагадував дитину біля новорічної ялинки, і важко зітхнула. Схоже, спокійне життя в конторі з унітазами офіційно закінчилося. Попереду був великий кримінальний бізнес, і мої шпильки мали стати дуже гострими, аби ми вижили в цій грі.