Глава 5

- Як же ти нас налякала, –  бідкалася Ія, –  Ми так злякалися…

Софія обтирала обличчя Ірени вологим рушником, а Михайло обмахував її картонним аркушем. Павло стояв позаду зі збентеженим виразом обличчя. Він один міг зараз припускати ймовірну причину того, що сталося, однак він точно помилявся. Хвороба Ірени була тут ні до чого.

- Все нормально, не хвилюйтеся. Зараз я встану, поп’ю водички з колодязя… вона така смачна у вас… –  Ірена намагалася відтягти час, щоб придумати більш-менш правдиву відповідь на запитання, що зараз на неї посипляться.

- Михасю, –  звернулася Софія до зятя, –  принеси води. – І він пішов.

- Точно все нормально? – Перепитала Софія.

- Точно, –  й Ірена встала з дивану, щоб довести рідні, що для хвилювань більше приводу немає. Вона помітила, що їхні кольори змінилися. Вони всі неначе посіріли. Ірена звідкілясь знала, що це ознака страху втрати. Звідки? Амага сказала, що Ірена отримає Силу і Знання, яких не бачив світ…

Михась повернувся зі склянкою води. Ірена випила залпом і сказала:

- Так, родичі! Починається цікаве життя, і в мене, і в вас. Це я вам гарантую! – Вирішила не чекати запитань Ірена й пішла у наступ.

- Завтра я політаю на кукурузнику! Грошенят трохи є, – всміхнулася Ірена, –  тож хто хоче зі мною?

Всі мовчали. Вони ніяк не могли осягнути ті зміни,  які відбувалися з Іреною на їхніх очах. Ія мовчки поглянула на матір, ніби запитуючи: «Ти це бачиш?». Софія ледь помітно кивнула. Чоловіки просто мовчали. Ніхто з них не наважувався запитати про очевидне... Ірена ж не замовкала:

- Я хочу відвідати кургани. Всі. Хто мені покаже, де вони?

Всі мовчали. Рідня намагалася знайти пояснення тому, що бачили… Першою оговталася Софія:

- Я можу провести екскурсію, якщо хлопці нас покатають…

- От і добре! – Радісно відповіла Ірена. – А зараз давайте вип’ємо кави, –  запропонувала вона так, що ніхто не насмілився відмовити.

- Та й поїсти було б не погано, – додав Павло.

Софія кивнула. Ія з Михайлом та Павлом пішли до кухні, а Софія притримала Ірену за руку, й коли всі вийшли з кімнати, підвела ту до дзеркала й запитала:

- Нічого дивного не помічаєш?

Ірена помітила, що відображення Софії не відповідає тому, що вона бачить очима. Тут, поруч з нею стоїть мила, добра, інтелігентна жінка. По той бік скла Ірена бачила ніби темного двійника Софії…

- Придивись до очей, –  тихо промовила Софія.

- Вони блакитні… –  тихо промовила Ірена.

- Так. Здається вони в тебе завжди були сірими… І це помітили всі, –  сказала Софія, натякаючи, що вони зажадають пояснень і пішла на кухню. Ірена стояла перед дзеркалом і вдивлялася у свої очі. Її відображення почало змінюватися й на очах Ірени вона сама почала перетворюватися на … Амагу…

- Ірено! Ну де ти там?! – Голос Павла повернув її до реальності. Вона Тяжко зітхнула, ще раз поглянула  на своє відображення й не до кінця усвідомивши, що зараз сталося, пішла до столу.

За кавою було багато запитань. Ірена спочатку просто шуткувала у відповідь, бо не знала, що їм говорити. Ію цікавило, як таке могло взагалі статися? Що вона відчувала, коли знепритомніла? Чи пам’ятає щось? Ія дуже хотіла зрозуміти, й все запитувала й запитувала. Зрештою Софія сказала:

- Ія, забагато запитань. Тим більше, що ти не даєш можливості на них відповісти.

- Та я шо? Я ж просто хочу…

- Хвате тараторить! – Втрутився Павло. – Дайте людині прийти до тями. Он піди лучше козу подої, –  якось лукаво промовив він останні слова.

- Ой нєєєє! – Аж скрикнула Ія. – Нізащо!

- Отож бо й воно, – приказував Павло, посьорбуючи каву, – вам би тільки «чого?» та «як?»…

Ірена вдивлялася близьким людям в очі й думала, чи може довірити їм свою таємницю. Десь глибоко в душі вона дуже цього хотіла, та щось їй підказувало, що треба тримати язика за зубами. То ж вона вирішила розкрити їм причини свого приїзду й звалити все на хворобу.  

Усю ніч Ірена не спала. Як вона не намагалася, та сну не було. Вона знову й знову переживала момент появи Амаги, обдумувала почуте. І що її дивувало найбільше – як тільки в неї виникало запитання вона одразу знала відповідь. Не отримувала, а саме знала. Виходить Амага – не мара? І колір її очей тепер такий самий як в жриці… Невже Амага вселилася в Ірену? Ні. Ірена знала напевне, що через вогонь та колір очей вона доєдналася до найвищої категорії жерців Табіті, Великої Богині-Матері, богині світла й вогню, жіночого народжуючого початку в природі, поєднаних магією поколінь у століттях. А доєднавшись до них, вона отримала їхні Знання та Силу. Цікаво, вона така одна? Ні – вже знала вона відповідь.

Й Ірена стала ставити собі запитання, щоб «знати» на них відповідь… Усю місячну ніч вона черпала Знання з глибин століть, щоб зрозуміти, все, що бачить. Колір сяйва – емоційний стан людини в цей час, однак в ньому завжди домінує колір її душі… Відображення у дзеркалі – то другий бік душі, прихований, і воно оповите різного насичення чорним кольором. А вона сама – кровний нащадок скіфської жриці Амаги…