Глава 43

Сьогодні субота, я разом з чоловіком і дитиною гуляємо в парку, Лія катється на атракціоні з нами. Після цього ми повели донечку гуляти з іншими дітьми. Через дві години ми прийшли додому, переодяглися, пообідали. 

Я відкрила електронну пошту й побачила лист від Донченка:

" Доброго дня, Кароліно. Я хочу дізнатися все про нову фірмову страву ресторану. Нещодавно мені розповіли про її існування".

" Доброго дня, Андрію Аркадійовичу. Я про неї дізнаюся детальніше і найближчими днями відповім вам".

Три роки Донченко не просив щось дізнатися для нього, а тепер знову просить. Здається, що ми з ним ніколи не розпрощаємося назавжди. Краще б тато не позичав у нього кошти.

До речі, тато все - таки відкрив свію маленьку автомайстерню. Бізнес поки що розвивається не такими темпами, як хотілося, але приносить стабільний дохід. Тато ж у мене за освітою автослюсар. Нарешті у нього вийшло відкрити бізнес. Правда, він не сам відкрив бізнес, а зі своїм другом Максимом. Вони узяли кредит, який уже й віддали. Треба було татові відразу брати кредит, а не у Донченка позичати кошти. 

У гості прийшли мої тато і мама,а згодом і мама Христина та Назар Тарасович. Ми усі сидимо за столом, Лія грається лялькою біля нас. Ми розмовляємо, раптом хтось подзвонив у двері, я пішла й відкрила двері. Я побачила якусь незнайому жінку років тридцяти.

- Доброго дня. Тут живе Мироненко Данило Назарови?

- Так, він тут проживає, а я Мироненко Кароліна, його дружина. А для чого вам мій чоловік?

- Я від Мироненко Жанни Назарівни, вона веліла передати йому конверт.

Жінка вийняла конверт і віддала мені. У ньому ще щось, крім листа, напевно, гроші.

Незнайомка пішла, не попрощавшися, а я повернулася у квартиру.