Глава 17

Ми з Ярославом Михайловичем підійшли до мого робочого місця, я сіла за стіл.

- Слухаю вас, Ярославе Михайловичу.

- Кароліно Петрівно, ви помічали, щоб хтось зі співробітників щось підозріле розпитував чи, може, щось знімав чи фотографував?

- Ні, не помічала.

- Ви придивіться уважно до співробітників, якщо помітите щось підозріле, то повідомте мені.

- Добре, обов`язково повідомлю.

Ярослав Михайлович пішов, а я подумала, що ж робити. Хоч би мене не почав підозрювати, я в принципі всі сліди знищила, так що доказів у нього не буде.

Наступного дня я прийшла на роботу, раптом, на порозі, я почула, що мені прийшло смс-повідомлення. Я прочитала, написав Андрій Аркадійович:

"Добрий день, Кароліно. Сьогодні увечері, після роботи напишіть мені прол новини ресторану Люкс. Це смс-поовідомлення видаліть, щойно прочитаєте".

Я так і зробила. Невдовзі почали сходитися працівники. Почався звичайний робочий день. Сьогодні офіціанти готують ресторан забронювали для весілля. Якісь небідні люди одружуються, я контролюю процес підготовки. Весілля має початися за півтори години, треба все встигнути.

Через півтори години приїхали наречені й гості. Почалися тости, привітання, потім танці, а я контролюю, щоб усе було добре.

- Кароліно,це ти?

Я обернулася й побачила Данила.

- Привіт, не очікувала тебе тут побачити. Ти з боку нареченого чи нареченої?

- Я брат нареченої. А ти, як я розумію,  працюєш в цьому ресторані?

- Так, адміністратором.

- Потанцюймо?

- Ні, мені не можна, я на роботі.

- Слухай, Кароліно, я пропоную після роботи кудись піти, туди, де можна потанцювати разом.

- Добре, сходимо, в суботу.

- О котрій тобі буде зручно зустрітися?

- О другій - третій годині дня.

Об одинадцятій годині вечора гості пороз`їзжалися по домах, а персонал прибрав ресторан.

Я приїхала додому пізно. З нетерпінням чекаю на суботу.