Глава 3

Я прийшла на роботу зранку, відкрила ресторан, в закладі почалася робота. До мене підійшла Вікторія Миколаївна, не сама, а з якимось чоловіком.

- Знайомтеся, це Мороз Кароліна Петрівна, адміністратор ресторану. Вона працює недавно , молода, талановита дівчина.

- Скажіть, Кароліно Петрівно, ви зможете дати мені завтра інтерв`ю? - запитав чоловік.

Я задумалася, а потім відповіла:

- Я подумаю, потім вам повідомлю.

Чоловік дав мені візитку, виявилося, що це журналіст, Лещенко Юрій Анатолійович. Я пораджуся із Андрієм Аркадійовичем, а потім зателефоную йому і відповім. Вікторія Миколаївна і журналіст пішли далі.

Увечері я прийшла додому, мене провів Артем. Біля під`їзду ми зустріли мою маму, її звуть Олена.

- О, мамо, привіт.

- Привіт, Каролінко. А ти бачила тата?

- Ні, не бачила.

Мама усміхнулася і сказала:

- Молодий чоловіче, мене звуть Олена Павлівна.

- А я Артем, працюю шеф-кухарем там, де Кароліна. Мені пора іти.

До нас підійшов тато,він привітався з нами.

- Мене звуть Петро Юрійович.

- А мене звуть Артем.

Шеф-кухар  попрощався і пішов.

Ми відійшли, тоді мама запитала:

- Каролінко, це твій хлопець?

- Ні, просто друг.

Мама посміхнулася й сказала:

- Хай буде друг. Петре, а де ти був?

- У банку, хотів узяти кредит, щоб віддати Донченку.

- І що, дали крекдит? - саркастично запитала мама.

- Ні, у мене погана кредитна історія.

Тато брав кредити, але не відразу віддавав.

- Тату, не хвилюйся, я йому пересилаю половину своєї заробітної плати, через два роки я віддам весь борг. Моїм батькам хоч і не сподобалася ця ідея, але іншого виходу в них немає.