Минув місяць, відколи я працюю адміністратором у ресторані «Люкс». Випробувальний термін позаду, і тепер я офіційно в команді. Формально — на Вікторію Миколаївну, колишню дружину Донченка. Насправді ж — на нього.
Кухня гуділа, мов вулик. Запах свіжоспеченого хліба змішувався з ароматом смаженого м’яса, на плиті кипіли каструлі. Я тримала блокнот і ручку, підходячи до шеф-кухаря.
— Доброго вечора, Артеме. Потрібно скласти список для замовлення.
— Добре, Кароліно Петрівно, — він усміхнувся краєм губ і взяв у мене блокнот.
Його почерк був швидкий, рішучий. Я рахувала вартість, а він дивився пильно, так, ніби хотів щось сказати, але стримувався.
— Сьогодні вже пізно. Завтра подзвоню постачальнику, — сказала я. — Можеш переодягатися й іти додому.
— До побачення, Кароліно Петрівно.
Його погляд ковзнув по мені довше, ніж дозволяє звичайна ввічливість. І я відчула: подобаюся йому. Артем — тридцятирічний, привабливий, ще не одружений. Усього на три роки старший за мене. Можливий зв’язок із ним міг стати для мене шансом — і водночас ризиком. Ідея закрутилася в голові, не даючи спокою.
#3717 в Сучасна проза
#11435 в Любовні романи
#2676 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 02.10.2025