Мавка

... І тут з'явилася вона.

Прекрасне бліде личко, м'яка лінія підборіддя, пустотливий носик і тонкі сині губки. Вона по-котячому присіла біля іграшки, впираючись у камінь пальцями рук і стоп, і її очі були настільки чорні, що в них не відсвічували навіть вогники свічок. Сиве густе волосся пливло в повітрі, наче в товщі води, вона з подивом схилила голову до плеча і... Хижо облизалася. Відгукнулася на мій заклик, сука бездушна. Та, хто мені потрібна, викрадач і вбивця дітей, що кошмарить усю округу. Лісова русалка. Мавка.

- Мене мати породила коло сіяночок, тепер така-м до роботи, як до співачонок..., - голос надто тихий, я ледь міг розібрати слова. Здавалося, тепер її цікавить тільки іграшка, але я помітив, як погляд нечисті швидко перевірив символи кола-пастки, як скривилися співочі губки.

- А в неділю вино пила, в понеділок спала. А у вівторок снопів сорок пшениці нажала, - в її тендітній, ледь дозрілій фігурі складно було відчути погрозу, бездонні очі підкуповували своїм сумом. Цим вона і чіпляла дітей - хто встоїть перед таємничою подружкою, що кличе в ночі, чиє грайливе нявкання і простягнуті з хащі руки обіцяли вічні веселощі замість похмурого селянського життя, повного тільки виснажливої праці і важких поневірянь? Міські сестри нечисті, більш звабливі та зрілі річкові русалки використовували потяг чоловіків до їхніх принад, мавки ж були позбавлені цього - але в рази сильніші та підступніші.

- Скажи мені своє ім'я, мавка-нявка, - я промовив владно, з натиском. Нечисть невдоволено смикнула плечиком, граючись із лялькою, притискаючи ту до маленьких гострих грудей, і я помітив знак, упущений спочатку, вилаявся про себе. Прямо між ними старими шрамами біліло перекреслена двома косими лініями тавро Слуги, а отже, я вляпався в лайно по самі вуха. Залишалося тільки гадати, сама мавка вбила свого чаклуна чи той помер природною смертю, але картина мені вже була зрозуміла - звикла до компанії і догляду, нечисть почала потихеньку їхати дахом від самотності і голоду, а тому зірвалася. Можливо, спочатку мавка просто шукала спілкування, але я знав - проти природи не попреш, і вона стала вбивати поцуплених дітей. І з кожним поглинутим серцем її туга і голод ставали лише сильнішими.

- А в середу зірка...

- Скажи мені своє ім'я, мавка-нявка, - проричав я, склавши пальці в знаку Відрази. Нечисть загрозливо зашипіла, відвернулася боком, і мене занудило. Мавки від русалок відрізнялися не тільки тендітними формами і скаженою вдачею, а й відсутністю шкірного покриву на спині, і в трикутному розрізі від худеньких плечей і до самого попереку я бачив її сірі легені, мармурову кістку хребта і ребер, сірі нитки м'язів. Стиснувшись в клубок, наче грішниця в каятті, вона гладила пальцями личко ляльки, зазираючи в оченята-ґудзики, немов намагалася там знайти потрібну їй відповідь.

- У четвер змолотила...

- Скажи мені своє ім'я, nur, або я відправлю тебе назад у пекло! - я вдарив нечисть знаком, вона закричала від болю, врізавшись у невидимий бар'єр пастки, заметушилася всередині, наче розлючена дика кішка. Затріщали сухі розряди, гострі кігтики залишали в повітрі тьмяні розриви, сиве сплутане волосся то приховувало викривлене злістю личко, то відкривало її лякаючу красу.

- Проклятий мольфар! Залоскочу!

- Скажи! - я бив знову і знову знаком, пальці звело судомою, кінчики заніміли, але з ними холонуло і моє серце від жаху: увесь складно вибудуваний захист чаклунської пастки, навіть підживлений моєю кров'ю і міццю каменю, продавлювався під шаленою люттю мавки. Ким би не був чаклун, що виростив її, його сила і безумство вражали. Вона раптом завмерла біля самого стримуючого кільця, стиснувшись як кішка перед стрибком, і тихенько посміхнулася:

- Марічка я...

- Що? - вирвалося в мене, я забувся, відволікся, припустився помилки - і наші очі зустрілися. Світ посірів. Зникли звуки. Повітря застигло в легенях, серце зупинилося, я впав у бездонний колодязь її очей. Мавка тонко посміхнулася, витончено спустила з каменю ніжку, другу, переступила всі захисні кола і підійшла до мене. Натиснула пальцями стопи на груди, штовхнувши на спину, осідлала мій живіт, переможно посміхаючись. Я ж лежав нерухомо, немов придавлений валуном, не здатний відірвати погляд від гіпнотизуючих чорних очей. Довгий час вважалося, що мавки не володіють русалочим Кличем, яким ті заманюють у воду безтурботних жертв. Ця хибна думка коштувала життя багатьом чаклунам - так, тільки найсильніші з мавок здатні використовувати Клич, але їм не потрібно співати, як русалкам, їм не потрібно використовувати чари спокуси, як літавицям, вистачає тільки одного - подивитися їм у вічі. І втонути. Нечисть підняла руки, красивим жестом збивши пишне волосся, нахилилася до мене, її личко сіпалося в змінюющихся гримасах, в очах миготіли тіні моїх спогадів, які вона патрала з досвідом справжнього м'ясника. А потім посміхнулася рожевими ніжними губами, провела кінчиками пальців по моїх грудях до живота, перемістила їх на свій і повільно ковзнула подушечками догори до таких самих маленьких грудей, як у тієї, іншої, чию зовнішність вона набула. Знайшла.

- Привіт, коханий.

- Привіт.

Цього разу ми одні на острові, і я вже знаю, що маю сказати, і те, що я тоді вважав ниючою тугою за подругою, яка раптово виросла, на ділі щире доросле кохання, якого ми ще ніколи не знали.

- Ти знаєш, хто я?

- Так...

- Ти кохаєш мене?

- Шалено...

- Хі-хі, - знайомий сміх, немов срібний дзвіночок, промінь сонця висвітлив горіхові очі. Не було сил чинити опір, бо мавка знайшла в моєму озлобленому колючому серці ту, хто ввірила мені владу над собою - і цим зачарувала мене.

- Тоді скажи мені ім'я і я подарую тобі поцілунок.

Я відкрив рот - і його затиснула вузька прохолодна долонька, ще дві сплелися на моїх грудях, заспокоюючи шалений стукіт розриваючогося серця. Мавка загрозливо зашипіла, але з землі зміями метнулися нові руки, вчепившись в шию хваткою, вона випустила кігті, прагнучи розірвати їх, але ще одна пара перехопила її кисті - рук тонких, майже дитячих, але неймовірно сильних. Нечисть гарчала, звиваючись на мені, прагнучи вирватися з пастки, з повернувших русалочий колір очей бризнули криваві сльози, і мій біль, моя туга, моє страждання і моя любов перетворилися на зброю. Руки підняли мене за плечі, шию, потилицю, руки пестили моє обличчя, розчухували волосся, руки перетворилися на мій трон - і я втиснув вказівний і мізинець складених у знаку пальців просто у вицвілу печатку несамовитого чаклуна, що створив таку могутню мавку, яка ледь не занапастила мене. От тільки кохання завжди сильніше за хить.