Карга

... Колоди стін були складені з величезних пряників, щілини законопачені товстим шаром помадки, двері та підлогу змайстровано з плиток шоколаду, навіть павутина марципанових балок виявилася штучною, з карамельних ниток. Ставні віконець випекли з товстих бісквітів, прикрасивши орнаментом із горіхів у карамелі, на льодяникових скельцях весело танцювали пряникові звірі, на полицях дражнили блиском пузаті банки з найрізноманітнішим варенням. Скрізь розвішані грона вінків із червоних і жовтих льодяників впереміш із зацукрованими ягодами і фруктами, а на тонких ниточках майстерно зліплені з печива шишки, вкриті білою помадкою. Винятком були тільки піч і меблі. Першу склали з каміння, аби як обмазавши глиною, і в тріщинах відсвічувало багряне полум'я, на вбитих у щілини гаках висіли ножі, щипці та інше начиння, а широкий зів був закритий чорною від кіптяви заслінкою. Друге являло собою широке присадкувате лежбище, майже вросле в підлогу, матрац відьмі замінювали снопи сіна, прикриті пожовклим простирадлом. Біля ліжка стояв широкий м'ясницький стіл із хирлявими стільцями, сидіння і спинки були до блиску відполіровані явно за десятиліття користування. Всередині будинку стояв той самий нудотний дух цукрової вати, кориці та молочного какао, але до нього домішувався настільки апетитний запах смаженого м'яса, що в мене голосно забурчав живіт. І нічого більше: ні звіриних і людських черепів, ні складених обгризених кісток, ні традиційних віників трав або більш-менш пристойної мітли. Як і повна відсутність слідів викрадених дітей.

- Дивно це, - підсумував я свої висновки.

- Ти про що? - Христина підняла на мене сірі очі.

- Про все... Як взагалі це можна було створити?

Подруга задумливо прикусила губу, колихаючи перев'язану руку, Ян, немов і не відчуваючи огиди, взявся разом з Марічкою вивчати дохлу каргу. Мабуть, вона єдина була звичним мені елементом у цьому кондитерському пеклі - просто туша в чорній калюжі крові, понівечена гріхами і смертю людська душа. Небіжчиця за життя вочевидь не була святою, і відьма точно її підгодовувала дитячими тушками, раз аж так вимахала.

- Здається мені, відьма зачарувала це місце давно. Явно готувалася до полювання на дітей.

- Ти зможеш прибрати морок?

- Сумніваюся, - подруга похитала головою.

- Найімовірніше, центральний артефакт, який і відіграє роль якоря, надійно захований... Можливо, закопаний під самою хатою, або ж відьма чарами приховала його від наших очей. Якби в нас був час на пошуки, можна було б ризикнути, а так...

Я мовчки кивнув. Чого нам вічно не вистачає, так це часу, немає сенсу його витрачати на марні пошуки. Можна влаштувати пастку на саму відьму і, взявши суку за грудки, допитати з пристрастю.

- Проблеми, - глухо відгукнувся Ян, сидячи навпочіпки біля перевернутої на спину карги. Роздягнена нечисть викликала ще більш нудотні позиви, і навіть любитель поколупатися в трупах Марічка позеленіла від відрази. На жовтуватій, вкритій пігментними старечими плямами шкірі пуками росло жорстке рідке волосся, атрофовані груди порожніми мішками сповзли на кістляві боки, пухкий живіт із нездоровими пухлинами під шкірою здригнувся наче холодець, коли хлопець підтягнув нечисть за патли до світла віконця. Обличчя Христини посіріло, а я от навіть вилаявся в голос - звісно над черевом темніло тавро печатки Слуги. Ось чому каргу не брали знаки, і ось чому можна було відкинути думку про засідку на відьму - вона вже знала, що ми вбили її фамільяра. А отже, без ефекту несподіванки в нас жодного шансу.

- Йдемо, - сухо кинула Христина, з нею всі швиденько погодилися. Одна справа - напасти на відьму, яка нічого не підозрює, вона зрештою людина, і вистачить одного удару Яна по голові, щоб вивести її з гри. Інша - сутичка з настільки досвідченою чаклункою, що не тільки змогла сама укласти контракт із каргою, а й зачарувати сильним мороком цілу хату. Помста - справа хороша, але не коли в нас майже стовідсоткові шанси приєднатися до загиблих дітей. Збившись в загін, ми квапливо перетнули галявину і застигли біля самого краю, Ян озирнувся, прикрив очі, прислухаючись до лісових звуків, знову шумно втягнув повітря; завжди заздрив його органам чуття.

- Чисто. Піду першим, - хлопець перехопив кинджал і, вдивляючись в застиглі сутінки, обережно попрямував уперед. Я поморщився - мабуть, ми надто довго возилися в хаті, раз час так швидко пролетів. Полешинський упевнено рухався вперед, ми всі уважно спостерігали за хлопцем, готові до будь-яких проблем, він на секунду сховався за деревом - і раптом вийшов за кілька метрів від нас, рухаючись у бік хати. У мене відвисла щелепа, Марічка вилаялася вголос, але Христина залишилася глухою до порушення етикету, з подивом дивлячись на Яна. Він скривився, обтрусився всім тілом як пес і на секунду заплющився, відкрив затуманені внутрішнім зором очі та озирнувся. Моргнув, повернувши їм первозданний блякло-блакитний колір, похитав головою. Значить ні оберегів, ні інших джерел мороку. Дуже цікаво. І куди більш страшно.

- Ще раз, - тихо наказала Христина.

Хлопець кивнув і мовчки затрусив у бік узлісся. Цього разу він рухався рівно по прямій, подруга ж тихо шепотіла під ніс слова заклинання, намагаючись захистити його від будь-якої мани... І на мить замерехтівши, як марево, Ян знову вийшов біля нас, але вже з іншого боку.

- І... Що це? - запитав зблідлий Іванко.

- Нові проблеми, - ледь чутно видихнула лідер шабашу. Ян втретє повторив свій похід, рухаючись цього разу дуже повільно, сплівши пальці обох рук у посиленому знаку Оберегу. Христина допомагала йому не тільки чаклунством, а й послала поруч із хлопцем свій болотний вогник, той зовсім трішечки пульсував, уловлюючи тривогу своєї господині... І знову Ян вийшов уже в третьому місці, злісно гарчачи від обурення, вогник же кулею вилетів з повітря на іншому кінці галявини. Я в серцях зліпив сніжок і запустив його просто в порожнечу, він пролетів метра з три, зник, миттю пізніше Іванко голосно вилаявся, отримавши ним в обличчя.