Подружилися

******

Амір підлетів до свого гнізда і з тривогою поглянув на Айрін.

– Що сталося, Аміре? – запитала самочка.

– Я довго думав… і зрозумів, що поводився нечемно. Мені все пробачали, бо розуміли, що я чваньливий дурень. Я образив сім’ю горобців, грубив домашнім птахам…

Шпак розвернувся і полетів – шукав сім’ю Цвірінчика, адже до цього навіть не поцікавився, де вони розмістилися. 

Знайшов їх на дереві. Гніздо було влаштоване на гілці. Воно мало вигляд неправильної кулі, зробленої  з трав'янистих рослин. Вхід був збоку.

Рябочка сама обігрівала яєчка, тому дуже злякалася. Вона наїжачилася і закричала. Цвірінчик був недалеко, і швидко з'явився, щоб захистити своє гніздо.

Амір трохи відлетів від їхнього будиночку, схилив голову, трохи помовчав, а потім заговорив:

– Шановні Рябочко і Цвірінчик, пробачте мене за мою поведінку, за моє нахабство. Мені дуже соромно.

– Щось не віриться у твою щирість, – промовив глава сімейства.

– Я говорю правду. Пробачте. Давайте дружити. Не хочеться, щоб до мене ставилися так, як я. Скоро з'являться пташенята, хочу, щоб вони виросли добрими і порядними, – продовжував шпачок.

– Добре, що ти зрозумів, що треба ставитися до інших так, як ти хотів би, щоб ставилися до тебе, – втрутилася Рябочка.

– Ви добре облаштувалися? Може, потрібна допомога? – запитав Амір.

– У нас все добре. Рябочка нанесла яєчок, тепер обігріває, а я дивлюсь, щоб Руда та її родичі до нас не добралися, – розповідав Цвірінчик.

– Ми з Айріночкою познайомилися в цьому році, я дуже її люблю.

– А ми з Рябочкою уже другий рік. У нас пари створюються раз – і на все життя. Правда життя наше недовге. Більшість не доживає до чотирьох років. А багато молодих гине в першу ж зиму, хоча трапляються довгожителі. Є такі, що проживають 9-11 років. Але їх дуже мало. 

– А ми живемо десять-дванадцять років. Багато проживають п'ятнадцять. У нас один шпак може доглядати за кількома самками, але я проти. Деякі пари мають по два виводка. Ми ще не думали про другий, треба цих вигодувати.

 – З кількох яєць у вас кладка? – поцікавився Цвірінчик. – У нас від чотирьох до десяти.

– У нас від шести до десяти, але найчастіше п’ять-сім, – відповів Амір. – А зараз у вас скільки? 

– Шість, – похвалилася Рябочка.

– І у нас, – посміхнувся шпачок. – Айріночка наносила полину, гілочок з помідор, щоб не заводилися кровососи.

– А у нас обов'язково повинен бути другий виводок, як тільки старші стануть самостійними, – похвалився горобчик.

– Два тижні ми насиджуємо яєчка, потім ще три тижні годуємо і вчимо діток літати, – розповідав Амір.

– Ми насиджуємо одинадцять-тринадцять днів, годуємо, і через десять днів вони вилітають з гнізда. 

– А де ви зимуєте? – поцікавився шпачок.

– Пізно восени у нас ніби знову медовий місяць. Ми упадаємо за своїми самочками, носимо в гніздо будівельний матеріал, обновлюючи житло і готуючи його до холодів.

– Нашим дружинам треба підкріпитися, – полетімо разом запропонував Амір.

– Ви що їсте? Те ж, що й ми? – спитав Цвірінчик.

– Ягоди, насіння, зерно, фрукти, павучків, слимаків, черв’яків, багатоніжок, – відповів шпачок.

– Наші виводки збиваються в зграї і летять в поля, там завдають шкоди посівам. Ти, мабуть, чув, що у Китаї за це винищили весь наш рід? – поцікавився горобчик.

– Нііі.

– Тоді вважали, що треба знищити «чотирьох шкідників» — щурів, комарів, мух і горобців. Та нам дісталося найбільше. Горобець може протриматися в повітрі близько 15 хвилин. Усі селяни, а також школярі та жителі міст мали кричати, лупити в тазики, барабани, розмахувати палицями й ганчірками, стоячи на дахах будинків — щоб налякати горобців і не дати їм укриття. Втомлені птахи падали мертві на землю. Люди, хизуючись, виставляли фотографії з горами мертвих горобців висотою в кілька метрів.

– А як же щури, мухи і комарі?

– Жили і розмножалися, адже нас не було. Через рік урожай був дуже хороший, пташки його не нищили, зате з’їла гусінь і сарана. Померло з голоду багато людей.

– І-і-і? – не терпілося шпачку.

– Закуповували живих горобців у інших регіонах і країнах, заборонивши знищувати.

– Страшна, але цікава й повчальна історія, – задумався Амір. – А давай в знак нашої дружби ти нагодуєш мою Айрін, а я твою Рябочку, – запропонував шпачок.

– А давай, – погодився Цвірінчик.

Вони ловили комах, шукали черв’ячків, носили ягідки, поки не нагодували дружин одне одного. Ті були ситі і задоволені. Коли діти підросли, вони сім'ями ходили в гості одне до одного, разом добували корм, літали на прогулянки.

Сім’ї шпачка Аміра і горобця Цвірінчика дружили довго, бо стали вони старожилами.