Даниїл

Мене вистарчило рівно на два місяці. Два місяці поруч з Ельзою – і я збожеволів.

- От скажи мені, чим ти керувався, коли затіяв усе це? - допитувався Єгор, замовляючи нам ще віскі. Було далеко за північ, але ми досі сиділи на терасі ресторану, розташованого на даху одного з розважальних центрів. Я зателефонував другові одразу ж після тієї незрозумілої пригоди з Ельзою, бо потребував товариства для розмови та спиртного. І він охоче розбавив мою самотність.

- Хотів її покарати, розчавити. Думав, вона здасться за тиждень і втече.

- Натомість, усе вийшло якраз навпаки.

Єгор торкнувся своєю склянкою до моєї і випив, примовляючи:

- За чарівних жінок.

- Яка з неї жінка? Їй 20, - мовив я, відчуваючи, що пити нам сьогодні досить. Єгор попросив в офіціанта рахунок і заперечив:

- В цьому твоя проблема, друже. Ти увесь час заперечував у ній жіноче начало. І ось наслідок. Коли твоє его відчуло загрозу, природно, що ти захвилювався.

Це було останнє, що я пам’ятав з розмови з другом, бо все решта просто стерлося з моєї захмелілої голови. І події вчорашнього вечора, і те, як, коли та на чому ми дісталися додому.

Здалеку долинали якісь незрозумілі звуки і голоси. Я розплющив очі та зрозумів, що знаходжуся в своїй кімнаті. За вікнами світло, одяг дбайливо складений на кріслі, а на тумбочці стоїть склянка з водою та аспірин. Випивши його, я прийняв душ, а тоді пішов на кухню, де застав свого друга в гарному настрої. Тримаючи на руках Мію, він невимушено спілкувався з Ельзою, котра показувала їй різні міни на обличчі, від чого дівчинка посміхалася.

- Доброго ранку, - привітався я. Ельза повернулася в мою сторону і з її обличчя одразу щезла усмішка. Вона виглядала приголомшливо – чорне трико, вузькі джинси і абияк скручене волосся.

- Привіт, - відповів мені Єгор і підніс Мію вгору. – А ми вже познайомилися.

Вчора він випив менше, аніж я – у нього ж не було причин набиратися, тому природно, він почувався краще. Коли я підійшов до них ближче, Ельза відійшла за стіл і за хвилю звідти почулося шкварчання, характерне для процесу приготування млинців. Мені було так соромно, але я не знав, що сказати. Тому просто підійшов до Єгора і глянув на Мію. Боже, я бачив її сотні разів і нічого не відчував. Кожного дня мама розповідала мені, що я просто ще не готовий і батьківська любов обов’язково з’явиться. Та впродовж місяця нічого не змінилося. Я навіть ніколи не брав її на руки. Не пригортав, не питав про її досягнення. Не цілував. А сьогодні на руках Єгора наче побачив її вперше. І всередині щось перевернулося.

- Не думав, що діти бувають такі милі, - знущався друг, передаючи мені Мію, а я від несподіванки навіть не встиг злякатися. – Будеш каву?

- Так.

- Телефонували з „Терази”. Питали, куди машину пригнати. Мені навіть соромно було з ними розмовляти.

Мія була така легка і зовсім не вертілася. Розглядала мене з цікавістю та, видаючи смішні незрозумілі звуки, невміло торкалася різних частин обличчя.

- До речі, у мене гарна новина. Вчора на біржі ми з тобою збагатилися..

Я посміхнувся для годиться – і коли він тільки все встигає, хоча гроші сьогодні мене не дуже цікавили.

- Я вкладу її спати, - мовила Ельза, коли закінчила зі сніданком. Я віддав їй Мію та затримав на хвильку, торкнувшись плеча:

- Пробач, будь-ласка за мою вчорашню поведінку.

Вона не відповіла, лише кивнула та пішла, але настрій у мене значно покращився. Ми з Єгором наминали млинці, пили каву та згадували вчорашній вечір. Коли друг прощався, раптом втратив усю веселість:

- Будеш ідіотом, коли не ризикнеш.

Я зрозумів, що він мав на увазі не торги на біржі. Так, я везунчик, от тільки ставки зросли.

- І, знаєш, вибачатися треба змістовніше.

* * *

Ельза повернулася за кілька хвилин і взялася виймати з холодильника овочі. Я спостерігав за нею мовчки, дратувався з її байдужості та своїх незрозумілих почуттів.

- Нам треба поговорити… - по часі безперервного ходіння мовив я і запропонував їй сісти. Цієї миті, я ще не знав, що скажу, однак, важливо було просто почати цю непросту розмову.

Ельза трохи вагалася, однак покірно зайняла місце напроти мене. Цього разу це було незвично.

- Я хотів би розпочати нашу розмову з вибачень.

- Ти вже вибачався і я це прийняла. То ж не варто…

- Гаразд… - я набрав повні легені повітря. – Я просто хотів сказати, що нам слід визначити рамки нашого приватного життя і…

- Даниїле, я не претендую на твоє особисте життя. Я взагалі тут тільки тому, що так вирішив ти…

- Можливо. Та справа у мені…

Я не хотів її лякати своїми зізнаннями, просто націлився сказати, що вони з Мією стали для мене особливими і що я дуже хочу рухатися у тому руслі. Однак, на столі завібрував телефон і Ельза, глянувши на дисплей, рвучко підхопилася.