Даниїл

У торговому центрі було доволі шумно. Люди розважалися, фотографувалися біля фонтанів, дітлахи каталися на ескалаторі. Ельза виявилася практичною дівчиною, тому візок ми придбали дуже швидко. Це полегшило наш променад, адже везти Мію було простіше, аніж носити корзину.

У відділ дитячих меблів ми вибрали дитяче ліжечко, світильник, постіль і решту всіляких дрібничок, на яких я зовсім не розумівся. Ельзі це було в радість. Я бачив, як горіли в неї очі, коли вона вибирала зовсім крихітні речі для малої. І, звісно, міг заперечити, однак з кожною хвилиною ця дівчина захоплювала все більше.

Оплативши покупки, я вказав адресу доставки.

- Побудеш хвильку з малою? Я хочу дещо купити…

- Звісно… - посміхнувся я, переймаючи ручку візка у свої руки. Ельза вдячно кивнула і сховалася за дверима дорогого бутіка з жіночим одягом. Через скляну розмальовану вітрину я бачив, як консультант знімала з вішалок кофти, джинси і кілька торбинок. Це було дивним, адже зовсім юна дівчина, у котрої нема родичів, виглядала доглянутою і доволі стильно вдягалася.

Мої роздуми про Ельзу перервало скиглення Мії і я почав розгойдувати візок, з яким почувався трохи дивно. Як з усією цією ситуацією, з якою вже звикся, хоча й не до кінця розумів, для чого я це все затіяв. Мія затихла і я відгорнув ковдру, в яку вона була загорнена. Миле личко, рожеві губки, що ледь зримо здригалися, розкинуті ручки. Шапочка їй неймовірно пасувала… Я нахилився, аби роздивитися краще, як почув за спиною застиглі кроки. Подумав, що це Ельза, й повільно повернувся. Однак, це була не вона.

- Спершу я подумала, що помилилася. Але це й справді ти, - з натягнутою посмішкою гіпнотизувала мене дівчина, яку я впізнав по запаху парфумів, і одразу ж заглянула у візок. Інга була розкішною, з гарною фігурою і аристократичними генами. Ми часто пересікалися по роботі або в нічних клубах. Іноді я фліртував з нею, а вона хвацько вдавала неприступну. Ця гра страшенно забавляла і я був певен, що колись ми прокинемося разом в одному ліжку, в якомусь заміському готелі. Однак…

- Це… - вона прочистила горло і не знала, як спитати. А ще у неї був безглуздий вигляд.

- Так, це моя донька, Мія, - я усміхнувся, розглядаючи її спантеличене обличчя. Це по-своєму забавляло.

- Ти одружився?

- Поки ні…

- Тобто, це як? – ще більше розгубилася вона і опустила погляд на мій безіменний палець. Я ж зволікав з відповіддю, бо й сам не знав, як Це. Ельза з дитиною просто ввійшли в моє життя і я не встиг придумати пояснення для навколишнього світу. А варто було б, бо вже завтра про Мію знатимуть усі. – Пробач за нетактовність. Я мала на увазі, хто її мама?

- Одна чарівна дівчина, ти її не знаєш…

Інга засміялася майже істеричним сміхом і глянула за мою спину. Я ж продовжував гойдати візок, а за якусь мить біля мене зупинилася Ельза. Я неймовірно зрадів цій події і глянув на неї очима Інги – неймовірно чарівна, худенька, з довгим розкішним волоссям і стрункими ногами у вузьких джинсах. Якби вона і справді була моєю, я б собі позаздрив. А так ми обоє з Інгою вражено дивилися на розгублену Ельзу.

- Привіт, - мовила вона, перекладаючи з руки в руку паперові торбинки, які я тут же від неї забрав. Інга кивнула, а я поспішив з поясненнями:

- Це Ельза, мама Мії і моя наречена. А це Інга, моя давня знайома.

Не знаю, хто з дівчат був більше здивований, але я залишився задоволеним. Обійняв вільною рукою Ельзу і мовив:

- Ну бувай, ще побачимося.

Коли ми відійшли на достатню відстань, вона злегка віддалилася.

- Наречена? Нічого кращого ти не придумав?

- Не сіпайся, будь-ласка. Я ж не огидний.

- Ні, ти навіть гарно пахнеш.

Я засміявся.

- Ти проти?

- Куди ж мені! Такий завидний статус. І дуже зручний. Будеш відбивати цим від своїх надокучливих дівиць?

- Погоджуся, не зовсім правильно, але мені страшенно сподобалося. – Я врешті зупинився і з сумнівом глянув на Ельзу. Їй і справді 19? А вголос сказав: - А може і справді одружуся з тобою…

- А мене ти спитати не хочеш? Я взагалі-то поки не збираюся заміж…

Ельза акуратно звільнилася з моїх обіймів і, штовхаючи візочок, пішла в сторону продуктового відділу. Я ж постояв трохи, краєм ока розглянувши її покупки, а тоді пришвидшеними кроками пішов за нею. Брендова кофта, дорога білизна, ще якісь там дрібниці. Звідки, в біса, в неї на це гроші?

В сільпо ми провелb майже годину, адже вдома я не харчувався, тому з продуктів, окрім кави, тостів та сиру, у мене нічого не водилося. Коли дві корзини по вінця були наповнені всякими смаколиками, з вибором яких Ельза впоралася з знавецьким шармом, ми підійшли до каси. Я оплатив покупки і відвантажив усе до машини. Тоді ж зрозумів, що не хочу повертатися додому.

- Може, повечеряємо?

- Чому б і ні? – погодилася вона і біля фонтанчику в кафе ми замовили пітцу. Мія увесь час спала, то ж ми мали можливість трохи поговорити.