Даниїл

Презентація затягнулася на довше, аніж я розраховував. Члени ради директорів довго сперечалися, та все ж прийняли позитивне для нас рішення. Тепер усе залежало від того, наскільки грамотно ми втілимо наші плани в життя. Ще зранку я думав, що немає нічого важливішого за ціль спокусити інвестора. Тепер, коли це сталося, я не виглядав надто щасливим, бо за дверима актового залу на мене чекала проблема, про яку не вдалося забути навіть на мить. Дорогою до мого кабінету мене наздогнав Марк, якого політика обслуговування клієнтів теж не дуже цікавила. Як і віскі…

- Ти не пам’ятаєш, де ми були рік тому? З ким зустрічалися? Що робили? – розпитував я дорогою, поглядаючи на годинник. Він на хвильку задумався і похитав головою:

- Старий, нічого особливого. Якщо ти і десь підчепив якусь кралю, то що в тому поганого?

Я не дослухав і, відкривши двері до свого кабінету, зовсім сторопів. На білому шкіряному дивані сиділа мама й хитала на руках дитину. При цьому виглядала так, наче звершилася мрія усього її життя. Коли я увійшов, вона радісно посміхнулася, а я напав на бідолашну Тіну.

- План був такий, що про це ніхто не мав знати.

- Пробачте, вона плакала, а вас все не було. Тому…

- Тому Тіна зателефонувала мені і правильно зробила. Знаєш, Даниїле, я думала ти дорослий та відповідальний чоловік. 27 років, як не як. Чому ти ховав її від нас?

- Мамо, це не моя донька… Ну… Тобто, я не знаю, чи вона моя…

- І що це має значити…

- Сьогодні зранку, якась навіжена вдерлася у мою квартиру і залишила корзину. Та я клянуся, що бачу її вперше. Це якийсь злий жарт.

- Не заводься. Пам’ятаєш той день, коли ти повернувся з Лондона? До півночі ми сиділи в ресторані, а потім, - він глянув на мою маму і відвів мене вбік, - я точно знаю, що ми виходили з дівчатами. Однак, я не пам’ятаю їхніх облич і що було далі.

- Тобто, ти хочеш сказати, що я впився настільки, щоб провести ніч з неповнолітньою дівчиною? – роздратовано прошипів я і додав голосніше: - Ти при своєму розумі?

Єгор зробив великі очі. На превеликий жаль, він не посміхався.

- Ну, якщо в тебе є краще пояснення, то давай, я послухаю.

- Ця божевільна усе вигадала. Не інакше.

- Тоді треба змусити її сказати правду, поки галас не піднявся.

- Слушна порада. Тільки як це зробити? Я не знаю, де вона мешкає, де працює. Хіба, що звуть Ельзою…

Єгор закрив обличчя руками і засміявся, а мені здавалося, що я стою на краю провалля.

- Що вона ще сказала? Твоя Ельза…. – продовжував кепкувати він. - Пробач, я знаю, що це не смішно.

- Що повернеться за тиждень та забере її… І що накажеш мені робити з нею? Влаштуватися нянькою?

Тоді в розмову втрутилася мама:

- Отже, так хлопчики, не сваріться. Ми почекаємо, поки матуся повернеться і сама усе пояснить. Може, в неї щось трапилося?

- Мамо!

- Не перебивай. До того часу ми зробимо ДНК тест і знатимемо правду, - посміхнувшись, вона підвелася і поклала Мію в корзину. - Та якщо він підтвердиться, раджу тобі добре подумати, як ти пояснюватимеш усе батькові. Ми додому.

Мама з Тіною пішли, а я не став їх зупиняти. Все одно марно. Налив коньяку у два бокали і сів на стіл. У мене не було жодної думки, як пояснити це божевілля. Ще менше варіантів, як вийти з нього з гідністю.

- Вона хоч гарна з себе?

- Хто? – не второпав я, зробивши кілька ковтків.

- Ельза твоя…

Я трохи розізлився на друга, що він жартує з тієї ситуації. Та все ж спробував пояснити. В першу чергу собі.

- Не знаю. Худенька, з якоюсь чудернацькою конструкцією на русій голові. Обличчя не запам’ятав. Та й це не має значення. Вона просто дівчисько, яка заплатить за свої жарти…

- А якщо усе підтвердиться?

На хвильку я задумався. Якщо раптом Мія виявиться моєю донькою, то я перестану себе поважати, адже не існує таких обставин, які б виправдовували неповнолітню дівчину у моєму ліжку. Навіть алкоголь.

- Тоді я одружуся з нею.