Схожа на мрію

Ельза

У школі я воліла водитися з хлопчиськами. Грати футбол, у війну, лазити по деревах, стріляти по горобцях та запускати літачків. Не зважаючи на своє казкове ім’я, в мене не було ляльок в рожевих пелеринках, я не носила сукенок, і подруг теж ніколи не заводила. Вони мені заздрили, адже кожен хлопець з нашого двору стояв за мене горою. Так було завжди, бо я була тендітною і вони звали мене Крихтою. А в тринадцять, коли моє тіло округлилося у визначених місцях, раптом стали дивно на мене поглядати. Тоді один з них, котрого звали Кай, той самий, що у свої п’ятнадцять катався на мотоциклі й викурював по кілька сигареток за шкільним спортзалом, покликав мене за бібліотеку і сказав:

Мені шкода, Крихто, та нічого тобі зі шпаною водитися. Більше не приходь. Колись подякуєш.

Тоді я трохи образилася на нього, а через три роки закохано поглядала у його бік. Але в нас нічого не вийшло, бо після того літа у школу я більше не повернулася. Точніше повернулася, але в іншу, за триста кілометрів від дому. У містечку під столицею, до якого мене й мою старшу сестру привіз батько і залишив на опіку бабусі. Сам подався кудись на роботу. Таї на той час було двадцять і вона вже вчилася в університеті. Провінція її не особливо захоплювала, тож, з нами вона теж не залишилася.

Ми з бабусею зажили удвох. Це був гарний час. Нова школа, нові друзі, перше захоплення. Незважаючи на мій вік, бабуся Дара розповідала мені казки, котрі обов’язково мали гарний кінець, а вечорами вчила мене хімії. Завдяки їй через два роки я вступила до медичного університету і теж перебралася до столиці. Тато майже не телефонував, але грошові перекази я отримувала досить часто. Тому перші два роки мого студентського життя минули весело та безтурботно. Я знімала квартиру в гарному районі, багато читала, їздила на конференції та навчальні семінари.

А потім гроші перестали надходити. Я спершу трохи налякалася за батька, однак за кілька тижнів він зателефонував, сказав, що одружився і тепер ми з Таєю мусимо самі себе забезпечувати. Ну що ж… Я не могла йому дорікати, бо після смерті мами він усе своє життя присвятив двом своїм дівчаткам. Нам ніколи нічого не бракувало в матеріальному плані, хоча батько не фанатів від обіймів та поцілунків.

Я розуміла, що на студентську стипендію, навіть маючи трохи заощаджень, не потягну цього помешкання, тому, коли почалося літо, вирішила знайти роботу. Після трьох невдалих спроб влаштуватися офіціанткою я вирішила, що на сьогодні досить. У животі бурчало і я зайшла в одну затишну пекарню на розі біля свого будинку, де мала намір купити фріджолі – такі булочки з м’ясною начинкою з додатками.

- Не зрадите мені рецепту цієї смакоти? – запитала я, коли продавчиня запаковувала мої покупки в хрусткий паперовий пакет. – І ще кексів докиньте.

- Невдалий день?

- Зовсім кепський. Збиті босоніжки і три відмови в роботі. Завтра почну спочатку.

Миловидна жінка трохи сповільнила свої рухи, а тоді зовсім зупинилася:

- Хліб та булочки ми готуємо на натуральних заквасках з італійського борошна, а для круасанів використовуємо французьке масло. Підеш працювати до мене? Бачу ти акуратна і наполеглива. Як звати?

- Єльза.

- Як принцесу, - посміхнулася вона, простягаючи мені теплу руку. – Я Дорота. Вчишся десь?

- У медичному.

- Нічого собі. А живеш де?

- Знімаю квартиру ось в цьому будинку, - я повернулася і тицьнула пальцем через скляну стіну. Я була така втомлена, що навіть не зразу зрозуміла, що робота у мене таки є.

- Чудово, - жінка, здається, зраділа більше, аніж я. – Приходь завтра о сьомій. А це - за мій рахунок, - вона підморгнула і простягнула мені пакет.

Наступні два місяці чотири дні в тиждень я працювала в пекарні. Робота була дуже цікавою. Пані Дорота радо ділилася зі мною рецептами усіх начинок і я дуже швидко все запам’ятовувала. Крім нас двох, тут працювало ще три жіночки біля печі, двоє дівчат мого віку на касі та два юнаки-офіціанти. Часто пані Дорота залишала мені ключі і ми влаштовували собі маленькі вечірки.

Так було і того вечора. Ми з Захаром перевірили електрику та воду і саме зачиняли пекарню. Він мешкав у сусідньому домі, тому взявся мене проводжати. Довів до сходів та пішов собі, а мене зупинив наполегливий клаксон автомобіля. Я озирнулася й мало не знепритомніла. Сестра… Тая вийшла з крутої іномарки, вийняла із заднього сидіння торбу, а коли підійшла ближче, я зрозуміла, що в корзині дитина.

- Привіт, - мовила вона і обійняла мене однією рукою. – Як поживаєш?

- Нормально. А ти як тут? І хто це? – я кивнула на корзину.

- Це Мія. Моя донька, їй два місяці.

- Ти вийшла заміж?

- Ні, - вона посміхнулася, а я відчула себе дурепою. – І мені потрібна твоя допомога.

Я застигла.

- Розумієш, Марк запросив мене разом відпочити в Єгипті. І я не можу взяти її з собою.

- Чому?

- Він не її батько і вона його трохи дратує. А мені він дуже подобається. Він просто досконалий. Ти б не могла пригледіти за нею тиждень? У мене крім тебе нікого немає. В машині є все необхідне…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше