Даниїл

У моїй квартирі духмяніло кавою, а через скляну стіну з чотирнадцятого поверху відкривався пречудовий краєвид. Різноколірні верхівки дерев, блискучі дахи старих будинків, огорнутих у мливо туману, і навіть - все було частиною декорації мого розміреного життя. Та сьогодні я був надто збуджений, аби споглядати красу осіннього ранку, адже через сорок хвилин у мене починалася презентація бізнес-плану, від якого залежало створення у будівельній компанії нового відділу з виробництва вітражів.

Я не став марнувати часу і, оглянувши своє відображення в дзеркалі, одягнув на шию краватку. Зробив вузол добре завченими рухами та щойно хотів його затягнути, як в двері подзвонили. Я здивувався, бо поселився в цей дім трохи більше місяця назад й з усіх знайомих лише мій друг Макс кілька разів бував у мене в гостях. А постать за дверима зовсім його не нагадувала.

- Доброго ранку, - привітався я, з цікавістю оглядаючи юну дівчину зверху вниз. Вона мовчала якусь мить, а потім, грубо відштовхнувши мене, швидким кроком пройшла до вітальні.

- Перепрошую, - розгубився я, йдучи за нею. – Ви хто?

Гостя поставила на диван свою сумку і розвернулася до мене обличчям:

- Не пам’ятаєш мене?

На вигляд їй було не більше 18, хоча від збентеження і передчуття загрози я міг помилятися.

- Ти про що? Пробач, я тебе не знаю.

По тих словах незнайомка схрестила руки на грудях і прийняла виставкову позу. Мовляв, придивись уважніше, що я й зробив.

- Гаразд, змінимо тактику. Тут усе необхідне на сьогодні, про решту подбаєш, - сухо мовила вона і повернула принесену сумку іншим боком. Тоді я зрозумів, що це корзина для немовляти і що у ній спить дитина. Я остовпів, дивлячись на неї, а дівчина продовжила:

- Повернуся за тиждень. Пробач, я не хотіла нав’язуватися та в мене нема іншого виходу.

Коли вона замовкла, я ще досі не розумів, про що вона говорить. Приголомшений, зрушився тільки тоді, коли незнайомка поспішила до дверей. Наздогнавши її, зловив за руки та добряче потрусив.

- Агов! Агов! Що за ахінею ти несеш?

Дівчина рвучко звільнилася з мого захоплення і навіть не здригнулася.

- Не кричи. Розбудиш її. Це твоя дочка…

Поки вона говорила, мене розбирала паніка. І злість…

- Мила, це якийсь дурний жарт? - прокричав я, коли минув перший шок. - Хто його придумав? Я перший раз тебе бачу…

- Це не розіграш, це правда, - вона винувато посміхнулася і додала: - Підказую - Мія народилася три місяці тому, а де ти був до цього – здогадуйся сам. Як не віриш мені, можеш зробити тест ДНК. Я поспішаю.

Вона знову спробувала піти, але я не дозволив. Вдивлявся в її перелякані очі і нічого не розумів. Рік тому? Де я був рік тому? Це повна маячня, на яку я, може б і купився, якби матуся не виглядала так, наче вчора підвелася зі шкільної парти.

- Послухай, мила дівчинко.

- Ельза…

Я ледь не задихнувся.

- Ельза, значить. Отож… Я не знаю, що ти собі там вигадала, але якщо ти зараз не забереш дитину, я викличу поліцію…

Я думав, вона налякається. Затремтить. Заплаче? Та дівча було спокійне, а через мить посміхнулося такою пресолодкою посмішкою, що мене ледь не знудило. Тоді вийняло з рюкзака телефон і простягнуло мені:

- Набирай.

- Що… набирати? – не второпав я. Мене просто розбирало від емоцій і я не міг тверезо мислити.

- Поліцію. Я почекаю з тобою й охоче послухаю твою розповідь. Як рік тому ти спокусив неповнолітню дівчину, а потім відмовився від своєї дитини.

Вона замовкла і туго затягнула вузол на моїй краватці. Сказати, що я був шокований вдруге, це не сказати нічого.

- Не сумуй тут, - додала вона, погладжуючи мою сорочку. Тоді пішла, не озираючись.

Я не став її зупиняти, бо вона так впевнено говорила, що я починав сумніватися у своїй непричетності. Та й на розбір польотів не було часу, бо до моєї презентації залишалося всього тридцять хвилин. Тому особливо не роздумуючи, я заглянув в корзину – Боже, навіть схожа на мене, - взяв її за ручки і побіг до машини.

Дорогою уявляв обличчя ранкової гості і намагався пригадати, що і з ким робив рік тому. Тоді я повернувся з Англії. Робота, клуби, жінки. Їх було достатньо, та я завжди був обережний. І ніколи не водився з неповнолітніми дівчатками.

- Ну і розвела мене, - посміявся я зі своєї наївності. Це не могло бути правдою, тепер я навіть в цьому не сумнівався. Та повертатися не було часу, тому я вирішив, що все владнаю після презентації.

У дворі будівельної компанії „Кодус”, в якій мій батько на пару зі своїм другом володіли контрольним пакетом акцій, було повно автівок представницького класу. Уже всі зібралися. Охоронець на вході глянув на мене великими очима, як і дівчина на рецепції. Та я не зважав, бо вже спізнювався. Спершу треба було на когось залишити дитину і зробити все тихо та непомітно. Тому я пройшов до свого кабінету пожежним ходом і опустив у ньому жалюзі. Цієї самої миті двері відчинилися і в них показалася голова Єгор.