Частина п'ята "Повернення" Розділ 7

Як мало тілесних радощів дарує життя жінці! Ніна завжди відносила до них гарячу воду, молоко на ніч та зручну постіль. Після знайомства з Сандро вона приєднала до них ще поцілунки, обійми і те чарівне тремтіння, яке подібні дії у ній викликали. Тепер її колекція поповнилася ще одним придбанням – відчуттям свободи та спокою від того, що поряд немає Сергія Андрійовича. Ніна відчувала буквально фізичне задоволення від того, що не бачила перед собою набридлого обличчя. Їхній нескінченний шлях і цей незмінний мовчазний супутник так втомили її, що вона рада була б усамітнитися будь-де. А тут відразу так багато хорошого… і лазня, і вечеря, і спокій.
Хоч сонце ще не закотилося, Ніна лягла в ліжко. Сон тепер теж можна було зарахувати до радощів життя. Уві сні вона могла не думати, не згадувати... Тонкі пальчики торкнулися обручки, що висіла на ланцюжку поруч з хрестиком. Сандро збирався віддати її ювелірам у переробку, щоби нова синьйора Лоренцині могла носити цей діамант, як і належить заміжній дамі. Кільце, зв'язка нот, паспорт, документи про шлюб та чорний камзол. От і все, що залишилось у Ніни від чоловіка. “Я зберегла твоє кільце та твою музику, але не змогла вберегти тебе… - сльози наповнили її очі. - Ти ж плив, Сандро, ти плив! Я тебе не бачила, але чула твій голос! Ти повинен був доплисти!” Гірко-солона волога розмивала обриси незнайомої кімнати. Ніна плакала вперше з тієї хвилини, як фон Моллер доповів їй, що її чоловік, найімовірніше, загинув, тому пошуки його припиняються. Серце, що холодним каменем лежало в грудях усі ці тижні, знову почало битися. І не просто битися, а колотитися пораненим птахом. Ох, Даниле Степановичу, де ж ви зі своїми чудодійними ліками?! Але хіба допоможуть вони забути кохання?
"А я не хочу забувати!" – Ніна витерла долонями заплакані очі. Як він сказав тоді, в темряві, коли кожна мить їхнього життя здавалася останньою? Я з тобою. Смерть не здатна нас розлучити.
Ніна відв'язала рожеву атласну стрічку, що утримувала край прозорого газового пологу, намотала її собі на палець, щоб зробити його товстішим, і одягла перстень. Тепер кільце не спадало. Задовольнившись результатом, вона витерла залишки сліз краєм простирадла і заплющила очі. Тряска їзда в кареті наче продовжувалася. Це відчуття супроводжувало її вже багато днів, навіть коли карета стояла нерухомо. Палець, перетягнутий стрічкою, онімів. Ах, до чого ж це безглуздо! Ніна зняла стрічку з посинілого пальця і ​​повернула обручку на попереднє місце, поруч із хрестиком. Ти зі мною, Сандро. Ні смерть, ні життя не розлучать нас!
Не звертаючи уваги на нудотне погойдування, Ніна знову заплющила очі. Треба відпочити. Завтра вранці знову в дорогу.
А сон все не йшов. Ніна лежала на розкішних атласних подушках і думала. Там, на кораблі, приголомшена страшними спогадами і раптовим горем, вона не змогла до пуття нічого обдумати, а в дорозі, під невпинним наглядом свого суворого супутника, взагалі не здатна була мислити. Тепер же звернулася до свого улюбленого способу розмірковувати, тобто поставила себе на місце Алессандро.
Що б вона зробила, тікаючи від переслідування?
Ця думка змусила її підскочити в ліжку. Сховатися! Вона спробувала би сховатися так, щоб ніхто не знайшов, а потім повернутися додому!
Шалена надія спалахнула в серці: Сандро, не потонув, він заховався, і як тільки зможе, приїде до Генуї! Ні, в Мілан! Бо ж часу майже не залишилося. Для чоловіка робота – важливіша за все, а для Алессандро запрошення у Ла Скала – мрія всього життя. Він має бути там до початку сезону!
Господи, що вона накоїла! Чому не послухалася його! Ох, скоріше б настав ранок, вона розповість про свій здогад Сергію Андрійовичу і попросить відправити її до Італії з першим же кораблем!

***

На світанку барин збирався їхати. Марфа піднялася вдосвіта. Коли Сергій Андрійович, очманілий від любовних втіх, прокинувся, вона вже розводила самовар.
Графиню будити було не велено.
— Ось, передаси їй, коли прокинеться! - Сергій підписав своє скупе послання, яке нічого не пояснювало, і віддав його управительці. - Бережи її, Марфо! Очей не спускай! І щоб відмови ні в чому не знала!
Перед цим він велів грошей Ніні в жодному разі не давати, як би не просила, з маєтку не відпускати і всі листи, що вона напише, зберегти, а потім передати йому.
— Приїду, одружуся з нею! – повідомив він. - А якщо щось станеться, життям своїм відповіси! Шкуру живцем спущу, ні на що не подивлюся!

***