Частина п'ята "Повернення" Розділ 6

Білі стіни кремля. Волхів. Новгород. Ільмень-озеро, що породило колись у Сергія мрії про море. Ще трохи і вдома. Мала рацію матінка. Жодна Італія не зрівняється красою з рідною землею.
— Ніно, - обережно почав Сергій, коли карета повернула на дорогу, що вела до його маєтків, - заїдемо в Павино? Провідаємо мамину могилу.
— Звичайно, Сергій Андрійович! – одразу ж погодилася вона. - Як же не вклонитися?
"От і чудово! - думав Сергій. - Залишу іі  в Боярівці, під наглядом Марфи. А потім в листі все поясню. Поки залагоджу справи в столиці, Ніна звикне, скучить. І не зайве  було б переконатися що Лоренцині не встиг натовкти їй у черево". 
Кисельов та його  італійка не знають, що Сергій купив новий маєток. Їм треба буде написати, що Ніна залишилася погостювати, не вказуючи, де саме. А більше її ніхто і не шукатиме.
На цей раз панську карету зустрічали з почестями. Сама Марфа, гарна, ошатна, вийшла до воріт з хлібом-сіллю, а вся двірня вишикувалася на сходах несміянівського будинку. Управителька вклонилася до пояса Сергієві і вколола крижаним поглядом Ніну (невже та сама графиня, що матінка Сергія Андрійовича в невістки бажала?):
— Ласкаво просимо, Сергій Андрійович, ваше сіятельство!
"Чого ж це вона так зло дивиться?" - здивувалася Ніна і хотіла було сказати, щоб не називали її більше сіятельством, бо не графиня вона вже, та не стала. Яка тепер різниця? А Сергій спитав:
— Чекала, Марфушенька? Звідки знала, що сьогодні будемо?
— Не знала, барин, - відповіла Марфа, - але чекала. Щодня чекала!
Він ласкаво поплескав її по щоці:
— Надовго не затримаюсь. Не можу, хоч би як хотілося! Але за службу вірну тебе облагодійствую!
Прямуючи до будинку, Сергій звернув увагу на те, що над лазнею вже в'ється легкий димок. "Шустра Марфа, ох шустра!" – із задоволенням подумав він.
Як тільки графиню проводили у відведені для неї покої, пан з управителькою замкнулися в світлиці, яку ще за колишнього власника, пана Несміянова, дворові прозвали “таємною канцелярією”. Наразі Марфа облаштувала там свій кабінет. Тут вона зберігала списки холопських провин, які вела із завидною акуратністю, вносячи в зошит не тільки все побачене й почуте, але й будь-яку плітку чи наклеп, якими місцеве населення ніколи не гребувало.
— А ну ж бо, Марфушо, подай мені докладний звіт! – голосно наказав пан, засмикуючи важкі оксамитові портьєри на дверях. Так їх не підслухають, та й у замкову щілину ніхто підглянути не зможе. Те, що за несміянівською двірнею водилися подібні звички, Сергій давно знав, інакше вся округа не була б у курсі справ колишніх господарів.
Її яскраві соковиті губи пахли малиною. Сергій безжально вп'явся в них, не приховуючи свого нетерпіння. На очах Марфи виступили сльози, але обійми її при цьому не стали менш міцними.
— Ось ти і вдома, сокіл мій, - прошепотіла вона, злизуючи краплину крові, що проступила на прокушеній губі.

***

Після вечері із Павино привезли старий саквояж, за яким Сергій Андрійович послав відразу ж після приїзду. Лист дядька, адресований канцлеру, являв підсумок всієї роботи консульства над завданням цариці і містив один єдиний висновок: розведення шовкопряда у Криму та усій Таврії невигідно. За певної наполегливості його, звичайно, можна налагодити, але… не в таких розмірах, як хочеться цариці і з набагато більшими затратами ніж у тих місцях де шовкопряда розводять споконвіку. Одним словом, при всіх стараннях, завалити Європу шовком не вдасться!
На думку дядька, виробництво шовку в Криму коштуватиме значно дорожче, ніж у Франції та Італії, з низки причин, серед яких вказувалися навіть такі смішні, як відсутність доріг.
Сергій посміхнувся, прочитавши це. До чого тут дороги? А холопи навіщо? Треба буде - на руках тюки з шовком носитимуть! Та й хохли з їхніми химерними способами транспортування стануть у нагоді. Нехай возять шовк на своїх  волах, бо живуть на російських просторах чисто вільні американці, без нагляду, і прибутків у казну не приносять!
Але в листі дядька наводилися також і розумні причини, які дійсно лякали, такі, наприклад, як низька врожайність і незадовільна якість нитки, які пояснювалися невідповідними природними умовами. Це вже серйозно. З природою не посперечаєшся!
Так ось чому вони не хотіли вербуватися! Знали, що у будь-якому випадку вдома зароблять більше!
Ні, звичайно, про цей лист ніхто не повинен знати! Канцлер вважає, що граф Милорадов перед смертю збожеволів? Підтримаємо у ньому цю впевненість! Високопосадовцям на їхні прорахунки вказувати не можна, а російським тим паче.
Тепер Сергій ясно бачив, що в історії з шовком повторюється та сама помилка, що і у випадку із голландським сиром. Тоді імператрицю спокусили голландські молочно-сирні господарства, здатні виробляти стільки продукції, що її вистачало як для власних потреб, так і для експорту. Закордонна система наполегливо впроваджувалась у німецьких колоніях у Поволжі, але, на жаль, не принесла очікуваних результатів. Ціла низка непереборних перешкод стояла тут на заваді успіху: приволзький степ був надто сухим для такого інтенсивного молочного господарства, а попит на продукцію - практично відсутній. Міст навколо було мало, та й ті були невеликі, більше схожі на села, а їх населення воліло тримати власних корів, а не витрачатися на покупку молока та сиру.

***