Частина п'ята "Повернення" Розділ 5

Наскільки непростий пацієнт дістався їм із Маклореном, Карл Іванович зрозумів одразу. Маестро треба було ще вмовити полікуватися! Він рвався їхати за своєю дружиною і слухати не бажав про жодні зволікання. Фон Моллер бачив, що відпускати його не можна, а як затримати – не знав. Зате лікар, зі своєю солдатською прямотою, зробив це без особливих зусиль:
— У ліжечко до дружини рветесь, юначе? А що там робити будете, дозвольте поцікавитися? У такому стані ви здатні лише зганьбитися перед дамою! Не кажучи вже про те, що і сухоти по дорозі підхопити можете. Гарненький же сюрприз дружині піднесете!
Інших аргументів не знадобилося. Сандро залишився.

***

Російська лазня – місце, куди жодна нормальна людина добровільно не піде. Така думка склалася у Сандро, коли його почали лікувати за методом Маклорена. Масаж, гіркі настоянки, посилене харчування та все інше можна було б витримати, якби не лазня. 
Навколо тебе невимовний жар, крізь клуби пара рук своїх не розгледіти. Денщик фон Моллера заганяє тебе, немічного, голого, аж на самий верх триповерхової лежанки і безжально шмагає березовим віником, наганяючи пар. А потім, коли ти найменш того очікуєш, обливає з голови до ніг холодною водою. Сандро думав, що не доживе до кінця першої процедури, а Маклорен призначив їх десять! Добре хоч не кожен день, а раз на тиждень. 
Перший раз Микола витяг гостя із лазні на собі. З власної доброти він одразу ж запропонував йому холодного кваску, хоча лікар про це нічого не казав. Але Сандро ввічливо відмовився і  віддав перевагу звичайній воді.
— Гидують нашим простим питвом, - поскаржився Микола своєму капітанові. - Чи мо' просто не люблять? Га? Мабуть, до шампанського більше звичні!
Фон Моллер похитав головою.
— Та ні,  напевне шампанське він також пити не стане, як і пиво. А зроби-но йому, Миколо, узвару вашого, та побільше! З медом і сушениною.
Хіба поясниш матросу різні співочі тонкощі, на зразок того, що бульбашки з квасу дряпають горло? Для Лоренцині ж це все одно, що фон Моллеру гнати корабель на рифи. А за узвар гість точно буде вдячний.
Після лазні Сандро спав так міцно, як ніколи в житті, а вранці прокинувся по-справжньому голодним. Тепер і посилене харчування, призначене шотландцем, не здавалося знущанням. Наступного разу він йшов у лазню без задоволення, але все ж не як на ешафот. А за третім разом йому це навіть сподобалось.
Фон Моллер вдома бував не кожен день. Все більше мешкав на кораблі. Ремонт брига наближався до завершення. Після того як Сандро дав в адміралтействі свої свідчення, з Карла Івановича було знято всі стягнення. За геройську поведінку під час бою з піратами його поновили у попередньому званні. Тож тепер він став повноправним капітаном "Борисфена".
Одного разу, повернувшись додому, він  поклав перед Сандро невеликий пакунок:
— Твоє?
У пакеті лежав гаманець із вишитими ініціалами маестро.
— Ці сучі діти, мабуть, встигли поділити награбоване і заховали свої частки по кутах та щілинах. Ремонтуємо та знаходимо. Того тижня я вдові Тихонова його ордени відніс, під бухтою каната знайшли, на якій дружина твоя сидіти любила. А гаманець цей вже не знаю, де й виявили, мені його боцман сьогодні вранці передав.
У гаманці Сандро знайшов сорок два дукати (з трьохсот!) та діамантову заколку для краватки, різдвяний подарунок Ернестіни фон Хольдріг. Безперечно, це була чиясь доля, а решту, мабуть, прихопив із собою Діно, коли втікав з корабля.
Діамант Сандро подарував Дмитрові, коли той разом зі своєю молодшою ​​сестрою прийшов відвідати його.
— Яка ж гарна дівчина, - зітхнув фон Моллер услід Ірині. - Не місце їй на базарі. Не повинна така краса слугувати приманкою для покупців! Їй-бо посватаю як підросте трохи! 

***

Щоб зрозуміти важливість республіки для генуезців, не потрібно бути нащадком войовничих лігурійців.
Кисельов розумів. Він, як і Ніна, встиг зжитися, зростися з цим містом. Будь-які потрясіння, що траплялися тут, хвилювали його так само гостро, як і новини з дому.
Життя дипломата ніколи не буває спокійним, але цей рік виявився особливо щедрим на події. У Росії – Павло, який нарешті вирвався з-під материнської опіки і тепер хоче все переробити, перекроїти, переінакшити по-своєму. Тут – все наростаюча загроза з боку Франції. Наполеон захопив усі навколишні території, впритул підійшов до міста. У такій ситуації жоден нейтралітет не врятує. По суті, уряду нічого не залишається, як погодитись на нову зміну державного устрою. Тільки добровільно підкорившись Франції, генуезці можуть вкотре врятувати свою республіку.
Після відбуття "Борисфена" Кисельов з дня на день чекав на щось подібне, і ось це сталося.
Шостого червня було укладено договір з Бонапартом, за яким Генуя ввела у себе французькі порядки і стала іменуватися Лігурійської республікою. Її межі були дещо збільшені, але за це довелося пожертвувати флотом. Відтепер про панування на морі генуезцям нема чого й мріяти. Від колись могутнього флоту залишилося лише п'ять галер і кілька озброєних човнів. Французи залишили місто практично беззахисним перед будь-яким можливим нападом.
Але найбільш шокуючою новиною стало повернення Мари і звістка про те, що сталося в Стамбулі.
Дон Гаспаро поспішив до Кисельова відразу ж, як тільки Мара та Енріко повідомили, у чому річ.
У старого тремтіли руки, але погляд був рішучий, а голос твердий.
Того ж вечора посланець Гаспаро вирушив до Відня, до баронеси фон Хольдріг та князя Голіцина.
Провівши гінця, Данило Степанович повернувся до палаццо. Антонела чекала на нього у дворі, сидячи за столом.
— Напевно, мене викличуть до Петербурга, – сказав він.
— Це добре, що вони там разом, - промовила вона після хвилинного мовчання.
— І не здумай! — гримнув Кисельов. Він ніколи раніше не підвищував голос на Антонелу, а тепер закричав радше від розгубленості та безсилля, ніж від необхідності. – Вистачить нам однієї непокірної!
Як пояснити їй ту страшну загрозу, яка зараз нависла над усією родиною Кисельових? Якщо кара торкнеться Данила, то постраждає не тільки він, але і його брат, і вся їхня рідня, і Антонела, якщо вона буде поряд. Так споконвіку ведеться у Росії якщо потрапляють в опалу, то всі, винні і невинні, на острах іншим!
— Залишишся вдома, – ухвалив Данило Степанович.
Але ще до повернення гінця, ще до виклику до Петербурга прийшов перший лист від Сандро. А за два тижні той буквально закидав Кисельова листами. Тепер Лоренцині не переслідують, але Ніна Аристархівна зникла. А тут і виклик не забарився.
Вирушаючи до Петербурга, Кисельов написав Сандро останнього листа, але адресував його вже не до Севастополя, а до Києва, на адресу дядечка Ніни Аристархівни. Якщо Ніни не буде в Києві, він порадив Сандро негайно їхати до Москви.
“У Петербурзі Ніна Аристархівна відома, колись граф представляв її при дворі, - писав він, - там вона швидше знайде знайомих та допомогу. Якщо Милорадов забрав вашу дружину силою чи обманом, йому не вигідно виставляти її на показ. На його місці я сховав би її там, де раніше вона ніколи не бувала, у Москві чи у родинному маєтку, в Павино. До Саратова, вотчини графа, він її навряд чи повезе, бо і сам там нікого не знає.
У Москві живе мій брат Олексій. Він допоможе вам. Я ж, в свою чергу, як тільки дістануся столиці, з'ясую, чи немає Ніни Аристархівни там. Якщо знайду, одразу напишу вам на адресу мого брата, якщо ж ні, поїду в Павино за першої ж нагоди”.