Незвичайний це був контрабандист. Перше, що він зробив, опинившись у безпеці, - попросив папір, перо та чорнило. Написав два листи, знаками попросив відправити. Пояснив: прийде відповідь - будуть гроші. Дмитро зрозумів. Гроші ніколи зайвими не бувають.
Надвечір обидва листи пішли до Генуї. У батька Сандро просив грошей, у Кисельова поради.
Тепер треба було якимось чином послати Ніні звістку про себе. Це теж міг бути лист, начебто з Генуї, від Мари. Все одно, на "Борисфені" ніхто, крім Ніни, італійською не читає.
Оскільки такий лист міг прийти аж ніяк не раніше, ніж за тиждень, Сандро вирішив, що може написати його завтра, коли почуватиметься трохи краще. Озноб, що почався зранку, надвечір перетворився на справжнісіньку лихоманку.
Вночі він прокинувся від кашлю і сильного болю у грудях. Не вистачало повітря, біль не давав зітхнути. Сандро не пам'ятав, щоб у нього хоч колись був кашель. Хіба що в ранньому дитинстві? Лихоманка посилилася, язик пересохлою грудкою лежав у роті, губи вкрилися болючими пухирцями. Нестерпно мучила спрага. "Кафа", "чорна смерть", "Маріо", "рибалка", - безперервно крутилося в його голові. "Невже, у мене чума?" — майнула здогадка. Сандро хотів покликати Дмитра, але не наважувався. Греки врятували його, ризикуючи власною свободою, хіба можна наражати на небезпеку ще й їхні життя?
У непроглядній темряві він підвівся з ліжка. Якщо поблизу не знайдеться чогось попити, до ранку жар спопелить його! Сандро не збирався вчиняти погром, просто хотів постукати в стіну, попросити води і попередити, щоб до нього не входили.
У кімнаті, де поселили втікача, меблів майже не було, тільки широка лежанка, накрита яскравими вовняними ковдрами та стіл із грубими важкими стільцями. Проте всю стіну навпроти входу займав іконостас із розписаними золотом образами. Його і зачепив Сандро у темряві. Ікони з гуркотом посипалися на підлогу. На шум примчали обидва брати і стара гречанка, їхня мати. Слабке світло крихітної лампадки розігнало непроглядний морок.
Побачивши господарів, Сандро слабо махнув рукою, щоби не наближалися. Як буде по-грецьки “чума”? Але брати на протест не звернули уваги. Удвох вони поклали свого гостя на лежанку і накрили купою ковдр. Італієць захворів. Мабуть, холодна вода у морі зробила свою справу. Дмитро і Атанас хотіли, щоб він одужав скоріше.
Стару ж хвилювало зовсім інше. З жахом дивилася вона на ікони, що впали. Погана прикмета. Не буде в домі щастя!
***
Для суден, які прибувають до Севастополя з-за кордону, обов'язковий двотижневий карантин. За містом для цієї мети відведено спеціальну Карантинну бухту. Вона тиха, зручна і досить широка.
Нудьга, спека, неробство, але нічого не вдієш, карантин не забаганка. Будь-яке судно змушене відстояти тут, навіть якщо лише на годину заходило в іноземний порт. Тільки так можна вберегтися і не привезти додому віспи, чуми чи холери.
Колоністи, які прибувають на нові землі, теж піддаються цій мірі. Вона обумовлена царським Маніфестом. Адже не секрет, що багато переселенців хворіють у дорозі. Лікування в карантині одне: хворі або одужують, або помирають. Здорові їдуть далі, померлих ховають.
Корсиканці не були винятком. Вони відрізнялися від звичайних колоністів лише тим, що за два тижні всі, хто виживе, вирушать не до місця поселення, а до в'язниці.
Весь перший день Ніна простояла на палубі, дивлячись у море. Сухі почервонілі очі, скам'яніле обличчя. Губи беззвучно ворушаться, але Сергієві й не треба чути, він і так знає, що вона шепоче. Сандро! Знову Сандро! Прокляття!
Сам Милорадов до Ніни підходити не став, але приставив у спостереження Харитона:
— Дивись, щоб у море здуру не кинулась!
Харитон був наляканий. Він боявся, що від страху та горя у графині помутився розум. Від жінки в такому стані чого завгодно очікувати можна! А як не встежиш… ох, пан жартувати не любить! Липкий страх не відпускав Харитона аж до вечора, доки не з'явився фон Моллер. Капітан приніс Ніні Аристархівні камзол, що залишився в комірчині після втечі її чоловіка, потім вони довго розмовляли, а потім Ніна погодилася піти до себе в каюту. І тоді Харитон заспокоївся. Якщо не кинулася в море сьогодні, завтра вже точно не кинеться.
Примітка автора:
Карантин за часів Катерини дійсно був настільки довгим. Трохи пізніше його скоротили. На початку 19 ст. він складав лише шість днів, але все одно був обов'язковим для всіх хто прибував з-за кордону.
***
#128 в Історичний роман
#3984 в Любовні романи
#111 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 13.01.2024