Частина четверта "Борисфен" Розділ 18

Шаланда належала братам Стефанідесам,  пращури яких мешкали у Балаклаві ще з тих часів, як покинули своє рідне місто Херсонес, що так і не змогло відродитися після руйнівного землетрусу. Вони вважали себе споконвічними жителями цих  місць, на відміну від тих нових греків, що з'явилися в Криму після війни з Туреччиною. Ті під час війни стали на бік росіян, от і змушені були тікати з батьківщини, щоб уникнути помсти мусульман. 
Рід Стефанідесів був давнім і добре відомим у цих краях. Прадіди їхні в  давні часи воювали з генуезцями за Балаклаву на боці феодорського князя Олексія і, незважаючи на те, що генуезці втопили збунтовану колонію в крові, зуміли вижити і вберегти своїх дітей. Стефанідеси бачили і розквіт свого поселення, що іменувалося тоді Чембало, і його занепад, коли Чембало став Балаклавою і перейшов до турків. Ні турки, ні російська цариця, що затіяла переселення греків та вірмен у Приазов'я, не змогли зігнати їх з насидженого місця. Коли родичів, за наказом Катерини, депортували, Стефанідеси переховувалися, тому і змогли втриматися в Балаклаві. 
На очах Дмитра та Атанаса народилося і виросло місто Севастополь. Риба та овочі, що поставлялися греками на севастопольський базар, мали серед містян гарний попит. Завдяки цьому Стефанідесам вдалося нарешті видертися із злиднів, що супроводжували їх багато років. Після війни вони міцно встали на ноги, але особливої ​​довіри до росіян так і  не відчули, бо страх перед можливою депортацією все одно залишився.
Отакі люди врятували Сандро Лоренцині.
 
***

Втікача втягнули в шаланду і подали йому флягу з вином. Той жадібно припав до неї.
Дмитро і Атанас задоволено перезирнулися. Наша людина, мовляв,  не мусульманин! Золотий хрестик, що блимнув, коли Сандро стягнув із себе мокру сорочку, остаточно довів їхню правоту. Вони допомогли врятованому роздягнутися і розтерли його шматком парусини.
Сандро  тремтів від холоду, незважаючи на випите вино, і впоратися з цим йому  ніяк не вдавалося.
— С-спасибо, - промовив він російською, добре пам'ятаючи, чим закінчилася його попередня подяка, вимовлена ​​рідною мовою. На жаль, запас його російських слів на цьому вичерпався.
Рибалки перекинулися між собою кількома словами, в яких Сандро вловив щось знайоме.
Греки!
В університеті Алессандро Лоренцині не належав до особливо старанних студіозусів. Він не був ледарем, але науки, які втовкмачувалися там у юні голови, його не дуже цікавили. І якщо з латиною він ще непогано справлявся, бо з дитинства звик заучувати напам'ять довжелезні тексти духовних піснеспівів, то з давньогрецьким у нього були негаразди. Про що він зараз несказанно шкодував. Все було б набагато простіше, якби він міг пояснити цим людям, хто він такий і як тут опинився.
— Я італієць… – почав Сандро і замовк.
Як пояснити, що він не з числа корсиканців, що захопили "Борисфен", і його переслідують помилково? Це і рідною мовою зробити складно, а маючи в запасі півсотні стародавніх слів, що відрізняються від сучасного варіанту, зовсім неможливо.
В Криму італійці мешкали переважно в Керчі та Феодосії, колишній Кафі.
— Може, він впав з феодосійської барки? – припустив Атанас. - Вони йшли вчора із Севастополя і до Балаклави заходили.
— Ні! - Дмитро вказав на зап'ястя Сандро. Сліди від кайданів не зникли навіть після багатогодинного перебування у воді. - Він звідкись втік.
Брати знову переглянулись.
Сандро притулився до щогли й заплющив очі. От і все. Свобода скінчилася. Зараз відвезуть на берег і здадуть береговій охороні.
Але старший із греків торкнув його за плече.
— Я Дмитро, - сказав він. - А ти? Маріо?
— Так, - Сандро погодився.
— З Феодосії?
"Маріо" не зрозумів.
— Феодосія! Кафа! – терпляче пояснював грек.
От тепер Сандро допетрав. Хто ж з генуезців не знає Кафи, колишньої колонії? Чорна смерть, що прибула звідтам, колись пів Європи скосила.
— Так, я Маріо з Кафи, - підтвердив він і торкнув рукою рибальської снасті, - рибалка.
Дмитро задоволено кивнув. Італієць виявився кмітливим і з кожною хвилиною викликав у господаря шаланди дедалі більше симпатії.
Промовистим жестом, він наказав втікачеві лягти на дно човна. Потім накрив його парусиною і кинув зверху рибальську сітку. Шаланда змінила курс до берега.
Бували часи, коли брати Стефанідеси, які не гребували жодним заробітком, грішили контрабандою. І зараз у врятованому італійці вони впізнали колегу по ремеслу.

Примітка автора:
У середині 14 століття на планеті вирувала пандемія чуми, так званої "чорної смерті". Почалася вона в Китаї, звідтам розповсюдилась на навколишні регіони, і з ординським нашестям прийшла під стіни Кафи. Те, що сталося далі, деякі історики вважають першим застосуванням біологічної зброї. Існують передання, що монголи, знекровлені хворобою, не могли взяти добре укріплену генуезьку фортецю і, перед тим як відступити, закинули туди катапультами кілька трупів померлих від чуми. У місті почалася пошесть. Купецькі судна, що стояли в порту, кинулися тікати. По дорозі додому вони завітали у Константинополь, потім на Сицилію. Коли підходили до Генуї, там вже знали, що за цими кораблями йде смерть, і в порт їх не пустили, зустріли палаючими стрілами. Кораблі вирушили до Марселя. Коли там зрозуміли який дарунок одержали від сусідів, генуезькі судна вигнали в море де ті і згинули остаточно. Але було вже пізно - чорна смерть захопила Марсель. А генуезцям вдалося затримати прихід чуми лише на два місяці. По свідоцтвам того часу у Генуї загинуло до 90 тисяч осіб. Пандемія гуляла по світу п'ять років. Вчені вважають, що загалом у світі її жертвами могли стати до двохсот мільйонів людей. А поодинокі епідемії, викликані тим самим різновидом чумної палички, траплялися аж до 19 століття.
Отже нічого дивного немає, що Сандро відразу ж пов'язав згадку про Кафу з чумою.

***