Частина четверта "Борисфен" Розділ 15

Тонке зжижчання пил, стукіт сокир і молотків, басовиті команди боцмана і перегукування матросів не змовкають на "Борисфені" ні вдень, ні вночі. Вочевидь, у темний час ремонт продовжується при світлі смолоскипів. Росіяни поспішають якнайшвидше відремонтувати корабель і вийти в море. До Севастополя навіть за найгіршого вітру не більше двох днів ходу.
У комірчині, відведеній для в'язня, немає ілюмінатора. Про настання нового дня можна судити тільки завдяки вузькій смужці світла, що пробивається крізь ледь помітну щілину між дверима і підлогою. Вентиляція тут також не передбачена. Вдихнути на повні груди можна тільки коли відкриваються двері, а трапляється це лише тоді, коли заарештованому приносять їжу. Рідкий суп із кислої капусти, чорний хліб та дуже гарячий несмачний чай. Сандро не може цього їсти.
Два дні Сандро нічого не брав у рот, окрім  охололого чаю, але потім голод зробив свою справу. Кислий суп здався зовсім не настільки огидним.
Замість матраца – та ж солома, що й у трюмі. На ній довго не влежиш, якщо, звичайно, ти жива людина, а не труп.
Для розваги два заняття, на вибір. Або нескінченне повернення до пережитого, здатне призвести тільки до божевілля, або спів.
В такій ситуації музика – єдиний порятунок. Обираємо вокал. Не будемо думати про погане. До початку сезону Алессандро Лоренцині повинен бути у формі.
От чим він тут забезпечений постійно, то це публікою. Хоче того приставлений до нього охоронець чи ні, він зобов'язаний слухати. Але слухає, вочевидь, не тільки він, а й матроси, які шиють нові вітрила замість згорілих. Тільки-но Сандро починає співати,  розмови на палубі стихають.
В один із днів у комірчині з'являється шматок парусини, подушка та гітара. Отже новий капітан на борту. Адже без його відома гітару в'язню ніхто б передати не ризикнув.
От спробував би добряк фон Моллер пограти на своїй гітарі у кайданах! Маестро злиться, але все ж таки досить швидко опановує цю еквілібристику. З гітарою на душі легше. Цього ж дня Сандро знаходить у мисці з супом досить великий шматок м'яса, а чай виявляється солодким. Так вже можна жити. Якби ще не задуха і хоч трохи світла!
Вночі не так спекотно. Сандро спить відносно спокійно, але прокидається через те, що йому чується голос Ніни. Не може бути! Він насторожено піднімає голову. Але чує лише, як охоронець різко відповідає комусь російською. Сандро добре розрізняє знайомі слова "ні" і "не дозволено".
Наснилося. Почулося уві сні! А як же йому хотілося б, щоб вона була тут. Нехай не можна побачитися і поговорити, аби тільки знати, що вона поряд! Чому вона так швидко поступилася? Адже, коли просила про подорож, була набагато наполегливішою! Сандро докоряє собі за подібні думки. Ніна на "Альбатросі". Їй там нічого не загрожує. Так і має бути.
Дні минають. Скільки? Тиждень? Не менше. Сандро втратив відчуття часу. "Альбатрос", мабуть, уже вдома.
 А це що?! Корабель більше не стоїть на якорі? Так, "Борисфен" у морі. Стамбульська задуха поволі змінюється морською свіжістю. Це відчувається навіть тут, у комірчині. Отже, кінець шляху близький. Господи, довіряю себе твоїй волі!

***

Чим більше Маліков вникав у цю справу, тим сильніше переконувався, що Милорадов просто мститься супернику. Фон Моллер також дотримувався цієї думки. Ніхто з них не наполягав на негайному звільненні італійця, але обидва обговорювали справу, не соромлячись, просто в присутності Сергія.
Який із Лоренцині бандит? Він співак, яких мало! А що графиня віддала перевагу не Сергію, то виходить, Милорадову просто не судилося. І це вже факт, з яким слід примиритися.
Але Сергій Андрійович відступати не бажав.
— Йому це було вигідно! Дружину утримувати на щось потрібно, а в нього ні гроша за душею! Тому і вирішив викрасти корабель.
— Авжеж, зовсім жебрак, - насмішкувато прокоментував це твердження фон Моллер. – От тільки в храмі їй на пальчик такий діамант насадив, що весь “Борисфен” з тельбухами купити можна!
Сергій був здивований. Звідки діамант?
А фон Моллер продовжував насміхатися:
— Притчу про блудного сина чував? Може, його старий на сьомому небі від щастя, що синок навернувся на шлях істинний і одружився з графинею!
Одкровення фон Моллера позбавило Сергія ще однієї надії. Він розраховував, що дон Гаспаро не стане  займатися справами відкинутого сина. Але, мабуть, фон Моллер має рацію, якщо вже Лоренцині не посоромився своє дівчисько відправити до діда, значить, у нього є підстави чекати від старого допомоги. А це вже загроза, не просто імовірна, а цілком реальна!
Суд над корсиканцями швидко не почнуть, побажають спочатку у всьому розібратися. А у Сергія - припис: негайно після прибуття з'явитися до імператора. За цей час старий Лоренцині знайде заступництво у Голіцина! І треба ж такому статися, щоб це був саме Голіцин! Єдиний дипломат, який завжди мав добрі стосунки з новим імператором!

***

Ніна зі своєї каюти майже не виходить, а коли все ж таки зволить з'явитися на палубі, на Сергія не дивиться. Його таке ставлення не кривдить. Він чудово знає, що діється в неї в душі, сам через це колись пройшов. Теж мав бажання вбити її, коли опію йому не давала. А тепер вдячний, бо розуміє: так треба було!
Матроси Ніну поважають. Тільки-но вона з'являється, звільняють їй місце на бухті каната і всіляко намагаються розважити. До камбуза їй близько підходити не дозволяється, вона пообіцяла фон Моллеру, що не завдаватиме йому жодного клопоту, в обмін на те, що Лоренцині пом'якшать умови ув'язнення. Ніна договору не порушує. Їй головне – переконатися, що Сандро живий та здоровий. Вона чує його голос і посміхається, а сльози одна за одною котяться по блідих щоках. Погляд, спрямований у далечінь, нічого не відображає. І всім, хто дивиться на неї, здається, ніби душа жінки відлетіла, покинувши ще живе тіло. Матроси відвертаються, хрестяться, перешіптуються:
— Не приведи Боже, нашим бабам колись через нас так страждати!
Ніхто з них не одружений, але кожен мріє, відслуживши, мати сім'ю.
Сергій теж важко переносить це видовище, але зачинити Ніну в каюті не може - фон Моллер  подібного ніколи не дозволить. Втім, думати про неї новий капітан не перешкоджає. От Сергій і думає день і ніч. 
Хіба поведінка Ніни є нормальною? Які ще потрібні докази, що вона потребує допомоги? Вона хвора, це ясно як білий день!
Хто ж іще, як не він, що пройшов через це, може вилікувати її? Зрозуміло, що не Лоренцині, який і є головною отрутою!
Як же позбутися його, проклятого, щоб і Ніну врятувати, і собі не нашкодити?!