Частина четверта "Борисфен" Розділ 12

Зблизька "Борисфен" являє собою жалюгідне видовище. Він стоїть на якорі в порту. "Мінерва" відійшла трохи далі, але залишила бриг у межах досяжності своїх гармат.
З дев'яноста шести корсиканців загинуло одинадцять, поранено двадцять шість. Діно – єдиний, кого недорахувалися. Втік він, чи потонув у Босфорі невідомо.
Екіпаж брига постраждав не менше. Під час піратського нападу загинуло дев'ять матросів. Пізніше ядро, що потрапило в трюм, вбило чотирьох, і поранило сімох. Але завдяки йому утворився пролом у палубі і фон Моллеру з товаришами вдалося вилізти назовні. Ще шістнадцять матросів так чи інакше постраждали під час рукопашної та гасіння пожежі. Разом із капітаном, померлих - тринадцять із вісімдесяти дев'яти. Поранених - двадцять чотири разом з фон Моллером. Так, Карла Івановича теж поранено, але, на щастя, не важко. На Мінерві загиблих немає, поранено двоє.
Коли Милорадов прибув на "Борисфен", вцілілі моряки разом з екіпажем корвета розбирали завал, що утворився в результаті падіння щогли. Та сама шлюпка, що доставила пана консула, відвезла Карла фон Моллера на Мінерву, в лазарет.

***

Тіло капітана Тихонова знайдено під уламками капітанської  каюти. Матроси схиляють голови у скорботному мовчанні. З-під тріснутої дубової панелі видніється клапоть яскраво-червоного шовку.
— Жінка! Там жінка! – кричить хтось.
Матроси кидаються розбирати завал. Панелі важкі. Пан консул, стоячи трохи осторонь, спостерігає за роботою. Його обличчя блідо-зелене. Сергія нудить.
"Вона мертва, - думає він. – Крові не видно лише тому, що сукня червона”.
Першим звільняють Лоренцині. На ньому немає ні камзолу, ні жилета, тільки чорні панталони, пояс і біла сорочка, забруднена та розірвана. Крізь дірку на плечі видніється подряпина, вкрита засохлою кров'ю. Він прикриває очі долонею. Його сліпить яскраве світло.
— Grazie [дякую], - каже він, але замість відповіді отримує удар кулаком у щелепу.
Це матроси з корвету. Вони оточили поваленого італійця:
— Дивіться! Тут ще один! Думав, сховається! – вони прийняли Сандро за  корсиканця.
Сергій мовчить. Матроси голосно обговорюють знахідку.
— Чим займався, гад! З жінкою бавився!
— Треба ж, у шовкову сорочечку вирядився! Напевно, ватажок їхній!
Раптовий здогад озоряє Милорадова. Так! Саме так! Він і є організатором нападу! Тільки після його появи корсиканці почали вербуватися!
Він підскочив до Сандро і схопив його за грудки. Сергія не турбувало, що супротивник лежить:
— То, кажеш, на Різдво ти був у Відні? А може, на Корсиці? У трюм його!
Сандро і схаменутися не встиг, як його закували в кайдани. На Ніну ніхто не звертає уваги. Але вона не дає про себе забути, супроводжуючи цю сцену істеричним криком. Вона все бачить, але не може встати, її сукня, як і раніше, притиснута балкою.
Сергій здивовано обертається. Невже це вона так огидно верещить?
Через п'ять хвилин, коли Лоренцині опиняється там, де Сергій бажає його бачити, разом із корсиканцями, під вартою, Ніну остаточно вивільняють. Вона плаче, сидячи на палубі. Її сукня брудна і зім'ята, але вона не порвалася.
Сергій підходить до неї, сідає поруч і обіймає за плечі.
— Не плач, Нінушка! Він обдурив не лише тебе.
Вона протестує і відштовхує його руку:
— Забирайся геть! Бачити тебе не можу!
— Я все розумію, – терпляче продовжує Сергій. – З цим нелегко примиритися. Тебе я ні в чому не звинувачую і, можливо, забуду всі образи. Але і ти будеш змушена  визнати, що він злочинець!

***

Колись давно мама подарувала Сандро коробочку із зубним порошком та пояснила необхідність щоденного чищення  зубів.
— Ти гарний співак тільки доти, - сказала вона, - доки у тебе цілі всі зуби.
Опинившись у трюмі, Сандро насамперед перевірив, чи всі зуби у нього на місці. Начебто всі є. І на тому дякую. Обурення в ньому аж кипіло.
Хіба можна так чинити з людиною? Звинуватити без суду і слідства і відразу закувати в кайдани, не дозволивши сказати а ні слова на свій захист!
Закиди Милорадова видалися йому абсурдним. До чого тут  Корсика? Сандро ніколи в житті не бував на Корсиці!
У трюмі пахло потом і гаром, незважаючи на те, що тепер він чудово вентилювався через величезний отвір у палубі. Біля пролому безперервно чергували два озброєні матроси, які й носа нікому не дозволили б висунути назовні.
Ніну витягли з-під уламків, вона підійшла до пролому, але охоронці не дозволили їм перемовитися жодним словом.
Заарештовані корсиканці вляглися спати так, ніби нічого не сталося. Сандро подумав і вирішив наслідувати їхній приклад. Життєві неприємності, вони як хвороба. Їхня поява абсолютно не залежить від твого бажання. Чим сильніше ти переживаєш, тим довше вони тривають. Він ліг на оберемку соломи, якраз під проломленою діркою, щоб можна було бачити Ніну, якщо вона знову підійде. Але бачив лише безхмарне небо та верхівку фок-щогли.
Ніна не повернулася. Ці корсиканці не мають нервів. Хропуть наче нічого не сталося, і стукіт на палубі їм не заважає! Сандро не захоплював бриг, не вбивав людей, його совість була чистою, але він все одно не міг заснути. І філософія не допомагала. Він лежав і думав.
Схоже, росіяни  не мають жодного уявлення про римське право, справедливий суд, дізнання, захист і апеляцію, а якщо і знають, то до уваги не беруть, воліють діяти так, як їм вигідно. Головним вершителем доль тут є Милорадов. А він вже постарається зробити все, щоб помститися! Що то буде за вирок, припустити не важко, в кращому разі відправить на каторгу.
Веселе життя у тебе, Алессандро Лоренцині, нічого не скажеш. Сюрприз за сюрпризом! Ти сам, припустимо, до цього вже звик, але Ніна, як все перенесе? Чи впорається з новою бідою? Вона ж залишилася там сама, серед зграї мужиків. Втім, Милорадов її образити не дозволить. Аби лише  сам не чіпав!
Може, вона спить? Чи вирушила на "Альбатрос"? Мабуть, це було б найрозумніше!