Частина четверта "Борисфен" Розділ 10

Діно ніколи раніше не зустрічав російських військових кораблів. Він і не підозрював, що вогники, що спалахнули трохи осторонь, призначаються захопленому ним бригу. Але він помітив рух на бригантині, з якої прибув останній човен. Невже генуезець збирається тікати? Допускати цього Діно не бажав. Він уже запримітив цей корабель і збирався зустріти його дорогою додому. І сама бригантина чудова, ще й у трюмі у неї повнісінько! На подібні речі око у Діно було набите, він рідко помилявся. Діно планував відчалити на світанку, але тепер вирішив не зволікати. Треба випередити генуезця і раніше за нього вийти в Егейське море! 

***

Слова, невіддільні від сліз, німі молитви, що лунають у серці, пальці, що сплітаються з шовком локонів, швидкий тупіт десятків ніг, що промчали по палубі, темрява і сумне зітхання:
— Вибач, коханий. Це моя дурна примха привела нас сюди.
— А я вважав, що моя!
— Ні. Про це не треба думати! Не можна звинувачувати себе. Ніхто не винен!
Приглушені команди, скрип лебідки. Піднімають якір! Легке, ледь вловиме похитування посилюється.
Губи з нескінченною ніжністю торкаються губ. Смак сліз. Я з тобою. Ми разом. Слабка втіха, але більше Сандро не знає, що сказати.
— Не мовчи, Сандро, будь ласка, не мовчи!
Громоподібний постріл розтинає тишу літньої ночі. Ніна здригається.
— Не бійся, кохання моє. Це холостий постріл, наказ кораблю зупинитися. Він може означати лише одне: Милорадову відомо, що корабель захоплений, і він закликав на допомогу або турків, або корвет свого друга.
Тепер Діно більше ні від кого не ховається. Він чимскоріш намагається дати драпака. На палубі рух: тупіт, скрип снастей, свистки, крики. О, це не для жіночих вух!
Звичайно, наявність в порту бойового корабля для Діно стало несподіванкою. Але нам від цього не легше. Тим більше, що корсиканці швидко оговтуються.
— Буде бій, Ніно! Милорадов так просто "Борисфен" не віддасть! Він швидше погодиться потопити бриг, ніж подарувати його корсиканцям!
Ніна здригається від тих слів. У неї не виникає ані крихти сумніву, що Сергій на це здатний.
Сліз більше нема. І страху також. Ми помремо, Сандро! Потрібно, поки не пізно, згадати все своє життя та покаятися у гріхах. 
Тільки от чомусь на думку нічого не спадає, крім тієї дурної дитячої витівки, якою Ніна помстилася кузині за зіпсовані сукні.
Перед кожним виїздом у світ Надін, вже зачесана і вбрана, наносила на обличчя останній штрих - пудрила кінчик носа, щоб не блищав. У день свого весілля з графом Ніна впіймала в ставку жабу і запхала її в скриньку з пудрою. Перед тим, як сісти в екіпаж, Надін взяла пуховку і відкрила скриньку. Жаба, обліплена рисовою пудрою, вистрибнула просто їй на груди. Надя заверещала і висипала всю пудру на свою сукню, ту саму, над якою найкраща київська кравчиня, мамзель Жанін, працювала цілий місяць. Дорогий синій оксамит так і не вдалося відчистити повністю, так що довелося Наді вирушати до церкви у старій парадній сукні, яку запрошені гості бачили вже не раз, через що її сподівання затьмарити своїм виглядом наречену графа так і залишилися сподіваннями. А те, що то була жаба, ніхто так і не зрозумів. Ніхто не впізнав тварину в незвичайному вигляді. Ось така історія. Вона мучила Ніну майже шістнадцять років, бо з того дня фортуна відвернулася від своєї улюблениці Наді, і Ніна шкодувала про це. Вона навіть збиралася при зустрічі вибачитися перед сестрою, так що їй цілком незрозуміло, чому Сандро сміється!
— Я люблю тебе, - каже Сандро, - ти найдивовижніша жінка в світі!
У цей час порт здригається від оглушливого залпу численних гармат.

***

Бій в стамбульському порту.

Повний місяць зійшов над Стамбулом. Це везіння. В темряві бій неможливий. Стоячи на містку, Сергій не відводить погляду  від захопленого  піратами судна.
Добре використовують вітер, відразу видно, не новачки. Зважаючи на те, як швидко ставлять вітрила, у пірата велика команда. Чому ж удень не було помітно жодного руху між бригом та берегом? Припущення, що екіпаж сам захопив корабель, відразу відкидається як абсурдне. Ніхто зі своїх, навіть повністю з'їхавши з глузду, не став би робити цього під носом у “Мінерви”. Залишаються... корсиканці! Їх цілком достатньо для подібних маневрів.
Від цієї думки Сергія пробрав озноб.
Якщо втечуть, йому ніколи не виправдатися! А вони мають намір вирватися.
Але і Маліков знає, чого хоче. Він намагається не просто наздогнати бриг, а зробити бортовий залп. Хоче рознести "Борисфен" в щепи? Та нехай! Злоба застить очі Милорадову.
— Правильно, Петре, вломи їм! – шепоче Сергій.
А Петя радий старатися навіть без підказки: з лівого борту стріляють усі гармати. Корвет огортається димом, Сергій притискає до обличчя носову хусточку, але це зовсім не тому, що він не звик до порохового диму. Він намагається придушити крик розпачу, бо лише щойно усвідомив, що і Ніна залишилась на "Борисфені".
Гірка грудка болю застряє в горлі, не дає зітхнути. Скупі сльозинки мерехтять у куточках очей. І через все це пробивається зловтіха. Ось тобі, Ніно, весільний подарунок! А зі мною була б ціла і неушкоджена!
Ядра "Мінерви" досягли мети - вітрило на "Борисфені" палає. Але це не заважає піратам палити у відповідь. На щастя, в корвет не влучило жодного снаряду, всі плюхнулися у воду, не долетівши кількох саженів, лише тих, хто був на палубі, окотило градом бризок.
Позицію для пострілу "Мінерва" втратила. Корсиканці вражаюче швидко справляються з вітрилами. Зараз втеча – їх єдиний шанс на порятунок. У Мармуровому морі у піратів набагато більше можливостей уникнути переслідування: там берегова лінія настільки порізана скелями, що сховати між ними корабель не складе жодних труднощів. "Мінерва" розвертається і знову намагається взяти "Борисфен" під приціл. Це не легко. Босфор – не просто протока. Це великий порт. Майже всі якірні стоянки вздовж берегів зайняті. Для руху вільна лише центральна частина протоки. Але її досягти непросто. "Борисфену" доводиться лавірувати між судами і для того, щоб уникнути зіткнення, і щоб сховатися від обстрілу.
З початком бою порт ожив. Всі намагаються притиснутись до берега. У бій ніхто не втручається. Сторонньому спостерігачеві незрозуміло, чому два російські кораблі зчепилися між собою.
Корсиканці виявляють дедалі більше нахабства. Маневр перед самим носом у якоїсь шхуни, що затрималася на стоянці, дозволяє "Борисфену" уникнути чергового влучення. Маліков злий. Йому шкода, що залп пропав впусту. Снаряди Мінерви обрушилися на ні в чому не винний торговий корабель. Шхуна палає наче величезна свічка, освітлюючи весь порт. Вона постраждала даремно, та хай нарікає сама на себе!
Знову маневр та знову залп, але й тепер не надто вдалий, бо пірат встиг вистрілити першим. Ніс Мінерви зачепило, через що вона втратила кілька дорогоцінних хвилин у переслідувані. "Борисфен" негайно використав здобуту перевагу. Він дедалі ближче до виходу з порту. Але і Маліков злиться дедалі дужче. Він  дійсно готовий рознести бриг у тріски, аби лише не впустити.
А турки де? Ніхто їх, звичайно,  не кликав, але невже самі не бачать, яка каша заварилася? Зрозуміло ж, що просто так свої по своїх палити не будуть! Чи сподіваються відсидітися осторонь, попри всі угоди? Маса безсоромних виразів на адресу господарів порту готова зірватися з вуст капітана Малікова, але він розуміє: поки бій триває в порту, турки в нього не втрутяться. Вони б воліли дочекатися «Борисфен» на виході і там вже спробувати забрати собі всі лаври. Не вийде, любі! Не для того Петро Маліков вас колись на Чорному морі громив, щоби зараз поступитися своїм ворогом. Пірат мій! Тільки мій!
Черговий випад корсиканця, та й корвет не відстає. Знову палять гармати. Є! Влучили! Тепер  горить палуба брига. Пірати гасять пожежу. У них є втрати. Це відразу ж позначається на швидкості та маневреності судна. Їм майже вдалося покинути порт, але тут їх наздогнав новий, цього разу вже останній залп "Мінерви". 
Тепер "Борисфену" нікуди не подітися з Босфору, він повністю втратив керування. Ядро потрапило в основу грот-щогли і переломило її, вона повільно, як уві сні, завалюється на бік.
Сергію здавалося, що бій тривав не більше години, а ніч вже скінчилася. І це вже не місяць і не полум'я пожежі освітлюють місце бою. На сході розгоряється вранішня заграва. Але до кінця бою ще далеко. Це розуміють і Маліков, і пан консул. Корсиканці б'ються, як чорти. Без рукопашної не обійтись.
— Абордажну команду в шлюпки! - командує Маліков.
Та що це? На носі "Борисфена", на кінці бушприту, раптом з'являється новий гюйс, замість того, що згорів разом із вітрилом. Такого ніхто не чекав. Яке діло піратам до військово-морських сигналів?
Молодий офіцер дивиться в трубу і кричить:
— Це фон Моллер! Його робота!
Тепер добре видно, що на палубі "Борисфена" йде бійка між піратами та екіпажем. І абордажна команда з "Мінерви" майже у цілі. Корсиканці хутко стрибають за борт, але хіба пловець втече від човна? Команді з "Мінерви" залишається тільки виловити і пов'язати переможених піратів.
Сергій почувається так, ніби був не спостерігачем, а учасником бою. Він виснажений не лише битвою, а й страхом, який не відпускав його весь цей час. Тому, дивлячись на свій понівечений корабель, відчуває відверту радість. Переможців не судять!
Ядра "Мінерви"" добряче понівечили Борисфен", але він тримається на плаву. Жодне ядро ​​не потрапило нижче ватерлінії.