Частина четверта "Борисфен" Розділ 8

Чому капітан Тихонов не опинився у трюмі разом зі своєю командою, Ніна та Алессандро зрозуміли одразу, як тільки їх замкнули у капітанській каюті. Ілля Тимофійович помирав. Він не був поранений. З ним, як колись, з графом Михайлом Матвійовичем, стався удар. Коли це трапилось, до бунту чи після, сказати було важко. Можливо, корсиканцям тільки тому і вдалося захопити корабель, що команда була дезорганізована хворобою капітана, а помічника на борту не було.
Якби не цінні заручники, капітан був би приречений померти на самоті. Він нерухомо лежав на ліжку, лице його сперечалося блідістю з подушкою, щоки запали, ніс загострився. Напівприкриті повіками очі дивилися напевно вже не на цей світ. Тільки хрипке дихання, що періодично виривалося з грудей, свідчило про те, що він ще досі живий.
— Ми не можемо йому нічим допомогти… – прошепотіла Ніна, злякано притискаючись до чоловіка.
Це було перше, що Сандро почув від неї з того моменту, як вони покинули шлюпку. Ні сліз, ні непритомності, ні закидів через те, що він притягнув її сюди, прямісінько в лапи до піратів, у той час як була чудова можливість переночувати на "Альбатросі".
Дякую тобі, Боже, що хоч Мару вистачило розуму залишити там!
Ніна присіла на ліжко, поряд з Іллею Тимофійовичем, і взяла в долоні його холодну руку. Тихі слова молитви зазвучали в сутінках.
Господи, звідки у слабкої жінки стільки душевних сил? Сандро відчував, що сам він близький до істерики. Занадто багато суперечливих переживань за один день! Вразливість була найслабшою стороною його натури. Завжди він був таким і з роками не змінився, просто навчився приховувати свої емоції. Інколи чим спокійнішим він здавався зовні, тим бурхливіший вулкан вирував у його душі.
Псалом, який читала Ніна, призначався вмираючому капітанові. Сандро уважно слухав, але нічого не міг збагнути з незнайомої мови. Однак і на нього Боже Слово подіяло якимось чином: хвилювання поступилося місцем спокійним роздумам. Він висік вогонь і запалив залишок свічки, що випадково зберігся в канделябрі від попередньої ночі.
Безперечно, корсиканці надурили Милорадова. Ніякі вони не шовководи, інакше не мали б при собі стільки зброї. І ватажок у них зовсім не дурний якщо зміг запланувати та здійснити захоплення корабля. Скоріш за все, він і більшість його банди - професійні моряки. Але він жадібний і не надто освічений, інакше його не вдалося б так легко обдурити з коштовностями, що валяються під ногами.
Ніна замовкла, потім схлипнула. Ілля Тимофійович більше не дихав. Він відійшов тихо та непомітно. Сандро перехрестився, закрив покійному очі й накрив тіло простирадлом. Стукати у двері, закликати бандитів і повідомляти про смерть капітана марно. І взагалі, товариство покійника для них з Ніною куди безпечніше, ніж компанія піратів!
При житті капітан Тихонов був невибагливий. У нього не знайшлося навіть ширми, за якою зазвичай вмиваються. Та й навіщо вона там, де не буває жінок?
Сандро відвів Ніну в протилежний кут каюти, по інший бік великого столу, що стояв посередині.
— Вони вб'ють нас, Сандро?
— Не думаю. В будь-якому випадку, не одразу. Спочатку спробують продати. Можливо, тут, у Стамбулі. Або вимагатимуть викуп у Гаспаро.
Ніна тремтить. Вона, напевне, відчуває дикий страх. Або мерзне у своєму легкому платті. Сандро зняв камзол і одягнув на неї. Може зігріється? Рукави були їй задовгі, і він їх акуратно підкотив.
— Мені теж страшно, – сказав він.
Від подиву вона перестала тремтіти. Чоловік, який відкрито зізнається в тому, що чогось боїться, хіба таке буває?
— Що тебе дивує? Страху не відчувають лише недоумки, а не зізнаються в ньому лише лицеміри. Ти з ким вважаєш за краще мати справу?
— З тобою.
— Тоді давай радіти, що нас не розлучили.
Так, він має рацію. Разом зовсім не так страшно, як на самоті. Але очі все одно сповнені сліз.
М'який перський килим, що встилав підлогу, не гармоніював зі спартанською обстановкою капітанської каюти. Вочевидь його захопили як трофей під час війни з турками. І це чудово, бо більше тут сидіти не було на чому. Єдиний стілець, зламаний, валявся біля порогу. Все зрозуміло. Команда без бою здаватися не бажала. Матроси захищали свого капітана.
Сандро сів на підлогу, спираючись спиною об дубову перегородку, і жестом запросив Ніну наслідувати його приклад. Вона слухняно прилягла поруч і опустила голову йому на груди. Він обійняв її, втішаючи. Плаче. Боїться.
Зараз, розташувавшись на килимі, вони опинилися майже під столом, настільки малою була капітанська каюта. Полум'я свічки здригнулося і згасло. Ось така шлюбна ніч. Як у кошмарному сні!

***