Частина четверта "Борисфен" Розділ 6

І хто це спромігся налити дитині вина? Сандро не помітив, і Мара встигла випити келих. Вино було дуже смачним і зовсім не здавалося хмільним. Потім вона сіла на турецький диванчик і задрімала, склавши руки на колінах.
Сонце втратило силу і червоною кулею зависло на заході. Час вирушати на "Борисфен". Фон Моллер повинен повернутися на свій корабель до дев'ятої. От би вмовити його забратися з каюти,  хоча б на одну ніч!
Помітивши, що синьйор Лоренцині поглядає на сонце, Енріко відкликав його вбік.
— Ви можете залишитися на ніч тут. Я поступлюся вам своєю каютою, а синьйорина займе каюту помічника.
Сандро глянув на Ніну. Вона сиділа досить далеко, але одразу зрозуміла, про що мова і залилася рум'янцем. Дивлячись на її палаючі щоки, Сандро не захотів бентежити її ще більше. У незвичній обстановці її лякатиме все. Яка тоді шлюбна ніч?
— Дякую, Енріко, але ми повернемося на наш корабель.
Тим більше, що Милорадова там зараз немає!
— Тоді залиште на Альбатросі дівчинку, нехай спить до ранку. Повірте, синьйоре, їй тут нічого не загрожує. Клянусь життям!
Це було спокусливо. Енріко здається гарним хлопцем. Він син Себастьяно і видно, що цінує стосунки з Гаспаро. Мабуть, на нього можна покластися! І фон Моллера не доведеться турбувати.
— Я сам доставлю синьйорину на "Борисфен" завтра вранці, - пообіцяв Енріко, помітивши вагання Алессандро.
Марна надія. Напевне ж синьйорина Мара одна з найбагатших наречених у Генуї! І все ж Енріко схопився за соломинку. Як знати, можливо, колись, у майбутньому, синьйор Лоренцині дозволить людині, яка довела свою надійність, відвідати його дочку?
— Гаразд, Енріко, - сказав Сандро після хвилинного вагання. - Але пам'ятай, чим ти присягався!
— Звичайно! – усміхнувся молодий капітан. — Якщо хтось вирішить зазіхнути на спокій синьйорини, йому доведеться спочатку вбити мене!
Нести свій скарб в каюту Сандро не довірив нікому, сам заніс і поклав на ліжко, послабив Марі шнурівку на корсажі і накрив простирадлом, а перед тим як піти, запалив масляну лампу, що стояла на столі. Якщо Мара прокинеться вночі, то не злякається, що опинилася у незнайомому місці, а знайде все, що їй може знадобитися.
Хіба Сандро міг уявити, що настане день, коли він добровільно довірить своє дитя іншій людині? Те, що спонукало його зараз, було цілком незрозумілим. Але він відчував, що тепер їх з Марою життя роз'єдналися. Алессандро Лоренцині більше не належав собі. О, звичайно, Марія не перестала бути його коханою дочкою, але віднині він повинен йти своїм шляхом. Він вже віддав їй усе, що міг!
— Ти впевнений, що чиниш правильно? – тихо спитала Ніна від порога.
— Так любове моя. Ця ніч належить тільки нам!

***

Щойно шлюпка підійшла до борту, з "Борисфена" спустили трап.
— Ти подиви, - посміхнувся фон Моллер, - а я думав, вони тут всі поснули.
На палубі дійсно не було а ні душі.
— А хто нам трап подавав, Никанор, хіба не ти? – пожартував один із матросів, звертаючись до іншого. - Я не розгледів, але аж надто вже голова чорна була, тільки у тебе така.
Той, кого назвали Никанором, ще сидів у шлюпці, отже трап подавати ніяк не міг.
— Еге ж, еге ж, - озвався Никанор, - ти ще б трохи випив, то і роги на голові побачив би! 
Все з'ясувалося, щойно останній пасажир шлюпки, піднявся на борт. Десятки зо три до зубів озброєних людей, які невідомо звідки взялися, оточили прибулих.
Корсиканці!
Карл Іванович, єдиний з присутніх хто мав право носити шпагу, зброї при собі не мав. Хто ж озброюється, вирушаючи до церкви? Однак він, без довгих роздумів, пустив у хід кулаки.
— В шлюпку! Назад! - Встиг крикнути він Сандро.
Сандро схопив Ніну і кинувся до трапу, проте їм відразу перегородили шлях. Матроси, які приєдналися до свого командира, відвернули увагу бандитів, але не всіх. Корсиканців було набагато більше. Через декілька хвилин бій закінчився.
— Гей, Діно, що з ними робити? - Корсиканці між собою говорили італійською. Крім Сандро та Ніни їх ніхто не розумів.
Вперед виступив невисокий зарослий корсиканець.
"Ватажок", - здогадався Сандро.
Бандит кивнув на побитого фон Моллера і матросів:
— Цих - в трюм, до решти. Нехай понюхають нашого бруду!
А сам підійшов до Сандро:
— Ти італієць?
Сандро промовчав, але бандит і не чекав на відповідь. Він зірвав із жертви діамант, який прикрашав мереживну краватку, а потім зажадав віддати гаманець і каблучку з сапфіром:
— А цього в каюту, до старого! Це він співає! За нього добре заплатять!
А потім вишкірився, дивлячись на Ніну.
— За синьору теж добре заплатять, — сказав Сандро. - Це російська графиня, вона дуже багата!
— Багата, - здивувався корсиканець, - а ні на ній, ні в її скринях коштовностей немає?
Вочевидь вони вже всі  скрині перетрусили.
— У росіян це не шанується, — спокійно відповів Сандро. - Хіба ви не чули? У них є землі, де самоцвіти валяються просто під ногами, тому ніхто їх не цінує!
Ватажок замислився. Росіянин, що ув'язнив їх в цій поганій  дірі, теж казав про ті землі, коли розписував багатства своєї країни, але Діно тоді не дуже йому повірив. А тут генуезець повторює те саме!  Невже правда? А який сенс йому брехати?
— Її теж у каюту! – Діно вирішив, що розбереться на дозвіллі, бо зараз у нього були більш нагальні справи.
Частина операції вдалася. Корабель  захопили без шуму. Тепер потрібно було терміново забиратися з цього клятого Босфору, поки ніхто не підняв тривогу.

***