Частина четверта "Борисфен" Розділ 5

Як приємно прокинутись від поцілунку. І голос Ніни на світанку звучить прекрасніше за будь-яку музику.
Смішно, але ранок перед вінчанням розпочався з дифірамбів фон Моллеру:
— Я така рада, що Карл Іванович погодився  стати нашим свідком! Він чудовий! Вчора відразу примчав мене рятувати! А красень який! Він нам з Марою одразу сподобався.
— Це тільки тому, що ви не бачили, яким чарівним він буває після опівночі.
Сандро не відчував ревнощів до фон Моллера. Помічник капітана, безперечно, привабливий, але абсолютно передбачуваний, а отже, не становить жодної загрози. Милорадов набагато небезпечніший, цей здатний на неординарні вчинки і до того ж диявольськи цілеспрямований. Схоже, він вважав Ніну своєю власністю і тепер не збирається поступатися. З ним завжди потрібно бути напоготові. Тим більше, що з головою у нього явно не гаразд. Зрада батьківщині! Безглузде звинувачення на адресу жінки. Вона що, дипломатичний агент?
Сергій, який не прикрив повік усю ніч, на світанку вирішив знову поговорити з Ніною. Як знати, може вранці вона стане розумнішою, адже недарма кажуть, що ранок за вечора мудріший. Він простяг руку, щоб постукати до неї, але його зупинили голоси за дверима. Чоловічий та жіночий. Його та її.
Отже, Лоренцині здійснив своє право, не чекаючи шлюбної ночі, і Ніна цьому не чинила опір!
До останньої секунди Сергій сподівався, що цього не станеться. Вона мала зрозуміти, що означає для нього! Вона повинна була повернутися! Він почувався так, ніби його засудили до смерті.
— Ілля Тимофійович, - прохрипів він, ввалившись у каюту капітана, - накажіть спустити шлюпку. Вирушаю на "Мінерву" і  до самого відплиття не повернуся.
На корветі чекає старий друг Петька, він усе зрозуміє, що-небудь порадить і не буде мямлити, як цей п'яниця фон Моллер.
— А що колоністи? Випускати на палубу чи ні?
— Та як хочете!
— Гаразд. Випускати не будемо, але люк все ж таки відкриємо, нехай подихають. Не звірі ми все ж!

***

Червона сукня сидить чудово. Вона зшита тому два роки, але сьогодні Ніна вдягла її вперше, наче спеціально берегла для цього випадку. І локони вийшли вдалі, тугі і блискучі. Ось тільки обличчя занадто бліде. Це, звісно, ​​від хвилювання. Ніна поплескала долонями по щоках для рум'янцю, але процедура мало допомогла.
А ось Мару нічого не турбує. Вона сьогодні на диво  гарна у блакитній сукні і з кучерями, такими самими, як у Ніни. Фон Моллер, що з'явився за дамами, кланяється спочатку Ніні, а потім очей не зводить з Мари. На що Ніна докірливо хитає головою.
Карл Іванович зітхає:
— Був би я трохи менш грішний, Ніна Аристархівна, не замислюючись посватав б вашу падчерку. А так, боюся, її татко зверне мені голову за одну лише думку про це. Тому тільки дивитися і можу! Чи варто спробувати? Як порадите?
— Навіть не думайте, Карле Івановичу, - сміється Ніна, - неодмінно вийде, як ви боїтеся!
Мара спалахує від задоволення і збентеження, вона чудово розуміє жарти фон Моллера, тому що в її присутності він говорить лише німецькою. Вона кокетливо посміхається йому і на палубі, і в шлюпці аж доки вони пливуть до берега.
Але Карл Іванович забутий, як тільки вони опиняються біля пристані. Поруч із Сандро стоїть молодий чоловік. Мара ніколи раніше його не бачила, і все ж таки її серце стискається в передчутті. Це він!
Вона збентежено дивиться на батька і розуміє, що в цій справі він їй не помічник. Сандро не звертає на неї жодної уваги. Але загалом Марі і не потрібна його допомога. Вона розуміє, що з нею сталося. Вона на  це чекала і знала, що все відбудеться саме так: швидко, безповоротно, з першого погляду. Бо тільки так і закохуються. Всі однаково. Потім це почуття потрібно буде вдвох ростити і плекати, щоб воно тривало все життя, але головне вже здійснилося. Вони зустрілись. Можливо, він і сам ще про це не здогадується, але вона знає, що через кілька років він простягне їй руку так само, як Сандро своїй нареченій.
Сандро представляє шафера. До полудня залишається не більше чверті години, але і церква тут, зовсім поруч.

***

Прохолодна напівтемрява храму розцвічена різнокольоровими відблисками вітражів. Хто це, цікаво, вирішив, що музика під час вінчання звучить для наречених? Під страхом смерті Сандро не міг би сказати, чи був у церкві орган. Чи співав хор? Чи виконувалося хоч щось і як? Він чув лише голос священика.
Слова клятви та відповіді. Фамільний діамант на тонкому пальчику. Поцілунок, наповнений скромністю, коли губи ледве торкаються губ. Вітаю вас, синьйоро Лоренцині, я віддав вам усе, що мав, ви отримали мене у своє повне та нероздільне володіння!
На сходах церкви Сандро згадує, що стамбульський день спекотний. А рука дружини, яку він тримає, прохолодна і стиснута в кулачок. Обручка виявилась занадто великою для неї, ось вона і утримує її в такий спосіб. Це дрібниці, любове моя. Просто в  морі я не зустрів відповідного ювеліра.
Ювелірну проблему Ніна вирішує своєрідно. Вона знімає кільце з пальця, надягає на ланцюжок поруч із хрестиком і опускає у виріз сукні:
— Ти не заперечуєш, Сандро, якщо я поки що носитиму його так?
“У ложбинці між грудями? Анітрохи! Я навіть заздрю ​​цьому діамантові!”
Команда "Альбатроса" вітає наречених. Вантаж кави на борту, у всіх вільна година, але ніхто не зійшов на берег. Схоже, генуезці не відокремлюють Сандро від дона Гаспаро і тепер вітають його як молодого господаря. Весілля спадкоємця на кораблі! Хто ж таке пропустить? За наказом Енріко на палубу виставляють діжку вина. Веслярі з російської шлюпки також запрошені. А для гостей у кают-компанії накрито вишуканий стіл.
Фон Моллер здивований. Такого він не очікував. Якщо бригантина належить Лоренцині, то що він робить на "Борисфені"? І виходить, графиня не таку вже й дурість вчинила. У Сергійка ж бригантини немає!
А загалом, хто їх розбере, цих італійців! Жодні правила для них не писані! Он, у Дарданеллах, перед самим носом у "Борисфена" кормою крутили без жодної остраху! Хіба нормальна людина  пішла б на подібний маневр у протоці? Але у вині і вишуканих стравах розуміються. Горілку із квашеними огірками їсти не будуть. Європейці, нікуди не дінешся!