Частина четверта "Борисфен" Розділ 3

На світанку восьмого дня "Борисфен" увійшов в протоку Дарданелли. П'ятнадцять років тому, під час подорожі до Генуї, цей відрізок шляху здався Ніні дуже цікавим. Цікавим був і Босфор, але вабив він зовсім іншим – берегами. Тут же головними були кораблі. Дарданелли завжди відрізняв сильний рух. Мабуть ніде більше по дорозі з Криму до Італії не можна було побачити одночасно стільки кораблів, що рухалися в обидва боки. 
Протока була то широка, то вузька, у вузькій частині не ширша за Дніпро. Вітрильні судна, великі та маленькі, на тлі мальовничих берегів виглядали настільки красиво, що Ніна ніяк не могла прогаяти можливості ще раз побачити це видовище.
Ще з вечора вона попросила Сандро розбудити її на світанку. З першими променями сонця він постукав у двері жіночої каюти. Ніна саме укладала волосся. Вона вийшла одразу ж, як тільки заколола останню шпильку.

Ніна і Сандро на борту "Борисфена".

Просте блідо-бузкове плаття і не складна зачіска робили її схожою на дівчинку.
Графиня, яка кинула все, щоб вийти заміж за музиканта! Щось неймовірне!
Коштовності свої Ніна залишила в Генуї спеціально, щоб не підкреслювати різницю між собою та Марою. Щоб Сандро не відчував дискомфорту, порівнюючи їх. Не виключено, що майбутній чоловік не звернув би уваги на відсутність прикрас у нареченої. Його ніколи не цікавило чи вони у неї є, та й на самій Ніні він не бачив коштовностей, бо з жалобною сукнею їх не носять. Сандро, можливо, ніколи і не дізнався б на яку жертву кохана пішла заради його самолюбства, якби Антонела не розповіла Марі. А в Мари, як відомо, що у голові, те й на язиці!
Одна шпилька трохи висунулась із зачіски, і Сандро взяв на себе сміливість поправити її.
— Щось не так? Тобі не подобається? — стурбовано запитала Ніна, маючи на увазі свою зовнішність.
— Авжеж, все просто жахливо, – похмуро підтвердив він. - Дві нові веснянки на носі і щось зовсім непристойне ось тут. - Пальцем він торкнувся її шиї, трохи нижче лівого вуха.
— Що там таке? - злякалася вона.
— Здається слід від поцілунку ... - Сандро припав губами до вказаного місця, спеціально заради того, щоб його слова не розходилися з дійсністю, але поцілував настільки ніжно, що, звичайно, ніякого сліду не залишиться.
Ну от! Виявляється, це його звичайна хуліганська витівка. А Ніна злякалася, що він і справді знаходить її негарною.
Вона із захопленням розглядала кораблі, що з'являлися на тлі ранкового сонця, а Сандро милувався нею.
Вона і сама не знає, яке диво являє собою! І треба ж було такому статися, щоб подібний скарб дістався йому! Чим він це заслужив? І як дочекатися наступного дня? Тому що все трапиться не пізніше, ніж завтра, якщо вже сьогодні, ближче до ночі, "Борисфен" буде в Стамбулі.
Ще на початку подорожі капітан Тихонов запропонував закоханим повінчатися на кораблі, але Сандро відмовився. Він хотів, щоб усе відбулося саме так, як це йому завжди уявлялось: церква, священик-італієць, орган, шлюбний контракт та свідки. Обряд мав бути неодмінно католицьким, бо дружина повинна йти за чоловіком, а не навпаки.
Повірених в дорозі не знайдеш, тому шлюбний контракт Сандро склав власними силами. Тут, на кораблі, для цього було вдосталь часу. Для початку він побажав вислухати всі міркування майбутньої дружини і зрозумів, чому її так дбайливо опікав Кисельов. Ніну не хвилювало, що саме буде написано в договорі. Якщо треба, вона його підпише, от і все. З незбагненною безтурботністю жінка покладалася на порядність майбутнього чоловіка.
— Напиши там усе, що вважаєш за потрібне, – сказала вона, – я тобі цілком довіряю.
Будь у Сандро якийсь нездоровий інтерес, йому б  нічого не вартувало обдурити її, та ще й так, що вона  про це і не дізналась би. Така невиправдана наївність розсердила синьйора Лоренцині. Він волів би, щоб його дружина більш тверезо дивилася на деякі речі. Але, що поробиш? Маємо те, що маємо. Інакшої він не хотів.
Взявши до рук готовий документ, Ніна здивувалася:
— Невже ти сам це склав? Я думала, тебе цікавить тільки музика. А  виявляється, ти так багато вмієш!
У її словах він почув подив, дещо наївне захоплення, і, як не дивно, недовіру. Не до його порядності, а, мабуть, до розумових здібностей. Це його теж сильно зачепило Ти диви, вона звикла довіряти розуму свого чоловіка-дипломата, а от від вчителя музики такого не очікувала! Як же погано вона його знає!
Ну що ж, любове моя, я ще доведу тобі, що вісім нот октави - не межа моїх знань!
— Саме цьому мене навчали в університеті, - пояснив він доволі різко. - І саме заради цього Гаспаро мріє посадити мене на ланцюг у своїй конторі.
Вона прочитала документ, але нічого не додала і нічого не стала змінювати. Сандро так і не зрозумів, чи розібралася вона у термінах? Чи зрозуміла, що саме покликаний забезпечити цей контракт?
Здавалося, Ніну зовсім не турбує власний добробут. Але така дивовижна безтурботність аж ніяк не поєднувалася з її занепокоєнням про посаг Мари. Отже вона все розуміє! Але тоді чому?.. Хіба життя нічому не навчило її? Адже граф, який був цілком забезпеченою людиною, залишив свою вдову практично з тим самим статком, що і взяв, тобто ні з чим. Чи під час укладання першого шлюбу не складався контракт? А якщо складався, але частка вдови в ньому не обумовлювалась, то чому вона чи її опікун його підписали? Зрозуміти це було неможливо.
Все це було вчора. А сьогодні вони стояли на палубі "Борисфена" і розглядали кораблі.
Ніну цікавило все: що за судна зустрічаються їм, яким країнам вони належать і як можна розпізнати корабель, якщо бачиш лише його обриси. В останньому, як вона переконалася, Сандро був справжнім знавцем.
— Оце французька трищоглова шхуна, - пояснював він їй, коли повз них проходив черговий корабель, - а це шлюп, - венеціанець. А он там - турецька галера.
— Звідки ти знаєш це? – простодушно захоплювалася Ніна. – Невже теж спеціально вивчав?
Сандро не відчув жодної фальші в її словах і трохи зніяковів. Невже вчора він виявився надто прискіпливим? Чи так виявилося його власне невдоволення собою?
— Це знає будь-який генуезький хлопчисько, - сказав він. – Адже море у нас у крові незалежно від того чим ми займаємось коли виростаємо.
Зробивши вправний маневр, їх стало обходити якесь судно. Протока в цьому місці була достатньо широкою.
— А це - бригантина. Ти ба, яка швидкохідна! Напевне хоче випередити нас і зайняти більш вигідну стоянку в порту. 
Раптом він сильно стиснув руку Ніни: 
— О, Матір Божа, та це ж "Альбатрос"!
— "Альбатрос"? — здивувалася Ніна. - Генуезець? Твій знайомий? 
— Ще б пак! Це батьків корабель. Він возить цінні вантажі. Я знаю капітана, його звуть Себастьяно Розетті.
— І що означає його присутність?
— Скоріш за все, нічого. Він просто йде до Стамбула у справах і, можливо, навіть не із Генуї. Ймовірно, він і гадки не має, що ми знаходимося тут. Але тепер у нас є шафер. Думаю, Себастьяно мені не відмовить, навіть якщо він  не в курсі останніх подій.
— Яких саме подій? – перепитала Ніна. - Що саме ти маєш на увазі? Останнім часом стільки всього трапилось!
— Розумієш... - почав Сандро. Він не вважав владнання своїх сімейних справ настільки  важливою подією, інакше давно вже розповів би Ніні, - перед відплиттям, перед тим, як я зустрів тебе в порту, я заходив до Гаспаро.
Але вона думала інакше:
— Боже мій, Сандро, ти помирився з батьком! — Ніна кинулася йому на шию на очах у півсотні матросів, які перебували на палубі. – Дякую тобі, Боже! Який подарунок! Я гадала цього вже ніколи  не станеться. Яка ж я щаслива! Я так люблю тебе, Сандро!