Частина четверта "Борисфен" Розділ 1

Частина четверта
"Борисфен"

"Борисфен" доставив до Генуї надзвичайно цікаві новини, отримати які звичайним шляхом Милорадов зміг би хіба що за тиждень.
П'ятого квітня відбулася коронація імператора Павла. Цього ж дня були опубліковані укази його величності про престолонаслідування та кріпацтво.
Першим розпорядженням новий імператор скасовував свавілля у призначенні царського наступника, введене Петром I і встановлював черговість у наслідуванні престолу. Також "Установа про Імператорську фамілію" визначала порядок утримання осіб царюючого дому, відводячи кожному з них особистий маєток, і вказувала, як ним потрібно керувати.
Другий указ забороняв поміщикам використовувати селянську працю по неділях і взагалі, радив обмежуватися триденною панщиною, щоб добробут російського селянства збільшувався.
Права вищих верств населення значно скорочувалися. Ряд привілеїв, жалуваних раніше дворянству, втрачали свою силу. Приміром, вбивство власного селянина відтепер переслідувалося за законом. Але найбільш обурливим Сергію видалося скасування царем звільнення дворянства  від тілесних покарань. Це що, виходить, що тепер будь-якого дворянина можна відшмагати за найменшу провину, як останнього холопа?!
З першим указом все було ясно. Не бажає імператор Павло допускати переворотів, подібних до того, що уколошкав його батечка. Але при цьому не враховує, що і серед прямих спадкоємців царя неодмінно знайдеться  той, хто вважає себе більш гідним сидіти на престолі. А вже авантюристів, подібних до братів Орлових, знайдеться безліч!
Другий наказ викликав у Милорадова напад люті.
“Ах, дбайливий ти наш! - думав він, перебігаючи з одного кутка свого кабінету до іншого. – А про нас ти подумав? Про наше благо ти чого не дбаєш?! Чи думаєш, холопи тебе підтримають, коли весь світ проти твоєї дурості повстане?”
Ой, не подобався йому новий імператор. Не подобався і лякав. Аж занадто виявився непередбачуваним. За Катерини все було куди правильніше і зрозуміліше!

***

Останні тижні перед від'їздом Сергію і вгору не було часу  глянути. Хвороба Кисельова, що трапилася так недоречно, загрузила його аж надміру. Йому не тільки не спало на думку поцікавитися, кого графиня обрала собі в супровід, він взагалі майже не бачив Ніну в ці дні. Ніна теж не встигла сказати йому про заручини. У неї було повнісінько власних турбот. Вона чекала на повернення Сандро і купувала подарунки для кузин та племінників. Кисельов якимось чином довідався про все і розповів Антонелі, але тій теж було ніколи ділитися з Милорадовим, вона займалася облаштуванням власного щастя. А сам Данило Степанович хворів. Йому вже зовсім не до того було. Тож на “Борисфені” Сергія Андрійовича чекав величезний сюрприз.
У день від'їзду, з ранку, коли всі переселенці піднялися на борт і розташувалися у відведеному для них трюмі, він, як і належало, видавав їм дорожні та кормові. Незважаючи на те, що у Милорадова було два помічники з команди, це зайняло майже весь час, що залишився до відплиття. Коли в трюмі з'явився Харитон і доповів, що графиня вже на борту і хоче повідомити щось важливе, Сергій тільки відмахнувся від нього. Не любив він, коли йому заважали працювати.
На палубу він піднявся незадовго до полудня і став свідком наступної сцени: графиня, Лоренцині з донькою, Кисельови та капітан з помічником розпивали шампанське за здоров'я наречених! Ніна Аристархівна аж світилася від щастя. Побачивши Сергія, вона взяла з підноса повний бокал, і простягнула йому:
— Ось і ви, мій друже. Нарешті! Випийте за моє щастя! У Стамбулі ми з Алессандро повінчаємось. Запрошую вас бути у мене свідком!
Сергій, як уві сні простягнув руку, але замість того, щоб узяти келих, раптово відштовхнув його. Шампанське виплеснулося Ніні на плаття. Від несподіванки вона впустила келих. Впавши на палубу, він розлетівся на безліч крихітних уламків, що засяяли на яскравому сонці розсипом діамантів. Антонела голосно скрикнула, Мара затулила обличчя руками. Сандро метнувся до Ніни і закрив її собою. Очі його палали від гніву. Ніна вчепилася в його руку, одночасно шукаючи захисту та утримуючи від можливої ​​сварки.
“Ну і що ти можеш зробити, комедіант? – подумав Сергій. — Викличеш мене на дуель, а потім підеш на шибеницю? Адже ти не дворянин! А вголос сказав:
— Прошу вибачити мене, панове. Після трюму тут занадто яскраве сонце. Воно засліпило мене.
Важке мовчання запанувало на палубі. Ніхто не повірив Милорадову.
Він повернувся до товариства спиною і поплентався в каюту. Ніколи в житті він не відчував приниження подібного до того, що пережив щойно.
Склянки пробили полудень.
— Ну, що ж, настав час прощатися, - Данило Степанович обернувся до Сандро і простяг йому руку, затягнуту в білу замшу. – Не люблю боргів.
— Як і я, - відповів той, і обережно, щоб не завдати болю, потиснув її. 
Дотторе тепер не скоро зможе зняти рукавички, але які можуть бути умовності між друзями?
Ніна поцілувалася з Антонелою:
— Ти послідкуй за палаццо до нашого повернення, гаразд?
Вона і Кисельова обійняла на прощання:
— Ох, Данило Степанович, не хочу я вже нікуди їхати!
— А ось цього, графинюшка, не робіть. Заради вашого нареченого.
Ніна і сама це розуміла. Гордість Сандро зачеплена. Тільки залишившись на кораблі, вони можуть показати, що вважають себе вищими за все, що сталося.
— Та ви тепер і не графиня майже, - посміхнувся він трохи сумно. – Не шкодуєте?
— Ні, Данило Степанович, анітрохи!
— Ну тоді з Богом!

***