Частина третя “Сандро” Розділ 15

До того, що Фортуна – дама непередбачувана, Сандро вже давно звик, але вона все одно, із завидною впертістю, продовжувала демонструвати йому свій привередливий характер.
Той тип, який не міг відрізнити клавесин від барабана, а тенор від басу, виявився зовсім не скупердяєм. За концерт на його віллі Сандро одержав п'ятдесят дукатів. Окрилений, він повернувся до Генуї, а потім вирушив до Парми. Там його спіткало перше розчарування. Одного з вельмож, які запрошували його, взагалі не було в місті. Інший відкладав концерт протягом чотирьох днів, а третій довго тягнув із оплатою, вичікував, скільки заплатить другий, щоб, не дай Боже, не дати зайвого.
Щодня Сандро писав Ніні листа, а, повернувшись додому, знайшов рівно стільки ж її відповідей. Ох, як же йому було приємно! Адже він розраховував отримати по приїзді лише одне освідчення в коханні.
Сандро так поспішав побачити свою наречену, що не розкрив жодного послання.
— Про що ти мені писала? - запитав він при зустрічі.
— Там немає нічого такого, що я не хотіла б казати тобі щодня, – відповіла вона, обіймаючи його.
— Тоді кажи, - побажав він. – А листи я зараз не читатиму. Візьму з собою в Турин.
Про те, що в Пармі він заробив надто мало, Сандро Ніні не сказав. Але в Турині повинні пристойно заплатити. Адже там княже весілля!
Проте в Турині вийшло ще гірше, ніж у Пармі. Весілля відбулося вчасно, але Алессандро там взагалі не заплатили. Він спробував добитися аудієнції у князя, який запросив його, але нічого не вийшло. День у день йому відповідали, що його світлість зайнятий і нікого не приймає.
Шлях додому був неблизький, у Сандро більше не було часу чекати.
— Воно зрозуміло, що князь зайнятий, і ясно чим, але ж і совість треба мати! – сказав він на прощання обер-церемоніймейстеру його світлості.
Дорогою додому Сандро навіть уявити собі не міг, як скаже Ніні, що повернувся ні з чим. Йому потрібні були ще хоча б двісті дукатів. Але де їх взяти? Невже все ж таки доведеться йти на поклон до Гаспаро і зізнаватись у своїй повній неспроможності? Чи того гірше - запускати лапу в посаг дочки?!

***

Вже сутеніло, коли вони в'їхали до міста. Сандро відіслав Мару додому, а сам поспішив до графського палацу.
Російський лакей, що стояв біля дверей, не пустив його далі порога, оголосивши, що графиня в таку пізню годину зволить спочивати. Потрібно сказати, що слуга Милорадова виявився більш вправним у мовах, ніж його пан, і цілком стерпно освоїв італійську. Принаймні Сандро його зрозумів.
— В такому разі я хотів би бачити дотторе Даніеле або синьйору Антонелу! - Сандро не збирався йти, не досягнувши бажаного.
Але тут з'явилася графиня власною персоною.
— Алессандро, нарешті! Корабель уже майже тиждень стоїть в порту. Відплиття завтра опівдні!
— Іди до хазяїна, Харитоне, - веліла вона лакею. - Я сама проводжу гостя і замкну двері!
Проте Харитон свою справу знав добре. Як тільки господиня і вчитель увійшли до вітальні, він навшпиньки підкрався до дверей і приклався вухом до замкової щілини.
Італієць був збуджений, він говорив хоч і голосно, але дуже швидко. Єдине слово, яке Харитон зрозумів цілком виразно, було “soldi” [гроші]. Графиня, здається, намагалася заспокоїти свого гостя, але, не більше ніж за чверть години, той вилетів із палаццо, як навіжений. Харитон ледь встиг сховатися за шторою, щоб його не помітили, а коли і Ніна Аристархівна пішла до себе, побіг доповідати господарю.
— "Гроші", кажеш? – посміхнувся Сергій Андрійович. - І втік так, наче за ним сто чортів гналися? Ха! Чого нам і треба було!

***

Те, що Сандро нічого не заробив, Ніна зрозуміла ще до того, як він почав говорити. Мрія не здійсниться. Він ніколи не погодиться плисти на кораблі за чужий рахунок. Ніна і вмовляти  його не стане. Але навіть якби  умовила, то як вони повернуться назад?
Мабуть, у неї все було написано на обличчі, бо Сандро схопив її в обійми і почав палко запевняти, що не все ще втрачено, до ранку він знайде гроші. Напевне, його збудження передалося і їй, бо вона перестала розуміти його слова, відчувала лише дотик гарячих долоней. Вона припала до нього всім тілом, забувши про те, що одягнена лише в тоненьку нічну сорочку та пеньюар. Їй було все одно, що він говорить, аби не мовчав і не випускав із цього солодкого полону. Якимось чином його рука опинилася у неї на грудях. Ніна помітила це, але нічого не зробила, щоб запобігти замаху. Пальці чоловіка пестили ніжні півкулі, ледь прикриті тоненьким шовком, а жінка мліла від насолоди. Бажання, про існування якого Ніна раніше і не здогадувалася, паралізувало її. Зараз, якби Сандро зажадав, вона віддалася б йому прямо тут, у вітальні, на килимі. Але він раптом відсахнувся. Очі його палали, руки тремтіли.
— Зустрінемось завтра на кораблі, - промовив він і швидко вийшов.
Спустившись за ним, Ніна зачинила двері і повільно пішла до своєї спальні. О, вона розуміла, чому він втік, і не знала, дякувати йому за це чи проклинати. Вогняний дракон, випущений ним на волю, продовжував роздирати її тіло.
Спати Ніна не могла. Що ж вона робить із Сандро, з собою, з ними обома! Адже, не будь вона настільки впертою, вони вже давно могли б одружитися!
І тільки вранці вона здогадалася, де він збирається взяти гроші.
В жодному разі не можна торкатися приданого Марії! Ніна сама була безприданицею, вона добре знала як це несолодко. Посаг забезпечує дівчині право вибору, а отже, дає надію на щасливе заміжжя. Та він зовсім втратив голову, якщо заради жіночої забаганки згоден пожертвувати щастям дочки! Потрібно негайно зупинити його!

***

Поки Сандро біг додому, голова його трохи охолола і він спланував кожну хвилину до відплиття. Спати сьогодні не доведеться.
— Цього разу тобі всього три листи, - оголосила Марія, - Два звичайних і один пакет, доволі важкий. Паола поклала їх на бюро.
Два листи були від Ніни. Останній написано цього ранку. Кохання, тривога, прохання прийти будь-якої години, коли б він не повернувся, незалежно від результату. Вона передчувала невдачу, але все одно турбувалася і чекала!
Великий пакет супроводжувала записка, в якій говорилося, що її сіятельство графиня Милорадова відтепер не потребує послуг синьйора Лоренцині, тому що більше не бажає брати уроків музики. Вона дякує маестро за те, що він приділив їй так багато часу і надсилає суму, здатну, на її думку, винагородити його за витрачені зусилля. До записки додавався гаманець із двома сотнями дукатів.
Спочатку Сандро не зрозумів у чому річ. Але потім звернув увагу на те, що записку складено німецькою. Що за нісенітниця?! Хтось намагається запевнити його, що це писала Ніна?
Він відкинувся в кріслі і розреготався. Ну, зрозуміло, хто це! Пан Милорадов!
Якби таке сталося вчора, Сандро до ранку втратив би сон. Сумніви замучили б його. Але сьогодні, після того як він тримав її в обіймах, таку жадану, таку покірну, хитрість  Милорадова могла тільки розсмішити. Ось вони, гроші, яких бракувало! Синьйор консул побажав віддячити вчителю музики? Як мило з його боку!