Частина третя “Сандро” Розділ 14

Ах, якби хто міг довідатися, які почуття вирували в душі Сандро, коли він повернувся додому! На його камзолі красувалася велика дірка з обгорілими краями, манжети були забруднені, а шнурівки на них просочилися кров'ю. Він скинув камзол, відчепив брудні манжети і втомлено опустився на ліжко.
Подумати тільки, цей день міг би стати найщасливішим у його житті! "Візьми мене за дружину", - сказала вона, а потім все зіпсувала! Чи розсердила Сандро подібна відповідь? Так, безумовно! Отримувач заповітної згоди був страшенно злий! Не тільки на Ніну, на себе також. Його злила її впертість, ображало подібне ставлення. Замість медового місяця йому пропонувалося ще невідомо скільки часу провести в очікуванні! І все це у якості подяки за його поступливість. Ну, невже вона не розуміє, наскільки сильно це його зачіпає! Він вже шкодував, що дав їй таку необачливу обіцянку. А вона  ж яка підступна! Ані хвилини не зачекала, з істинно жіночою хитрістю тут же нею і скористалася!
Він лежав, проклинаючи жіночу підступність, коли внизу щось з гуркотом впало. Вийшовши зі своєї спальні, він побачив Мару, що стояла посеред купи розсипаного нотного паперу. Останнім часом Мара підробляла перепискою нот для оркестру Моретто і зараз, мабуть, впустила пачку паперу, яку несла до себе в кімнату. У руці вона тримала зламану свічку, погаслий гніт якої струмував димком, - в комірчині, де вони зберігали папір, було завжди темно.
— Обережніше з вогнем, Маріє! - гаркнув Сандро. - Не потрібна мені сьогодні ще одна пожежа!
— А що, десь була пожежа? - здивувалася вона, підводячи на нього погляд. – Що це з тобою? Ти що, порізався?
— Дотторе твій улюблений порізався! А потім мало не згорів!
І чого це він розкричався на дитину? Адже нічого не сталося!
Сандро допоміг дочці зібрати папір та розповів історію пожежі. Але вона розставила у ній свої власні акценти.
— Що, він так і сидів посеред свого блювотиння аж поки не прийшов лакей? - зі зловтіхою запитала вона про Милорадова. - Отам йому саме і місце!
Але на цьому її зловтіха закінчилася. Тепер  думки Мари займав синьйор Даніеле. Треба відвідати його. А що віднести в подарунок? На відміну від Сандро, солодкого дотторе не любить, а на щось інше фантазії у неї не вистачало.
— Я дам тобі пляшку вина, – сказав Алессандро, вирішуючи тим самим усі проблеми. - Тільки почекай, передаси контессі записку.
У найвишуканіших виразах синьйор Лоренцині подякував її сіятельству за надану йому честь і повідомив, що найближчим часом вони не зможуть побачитися через його надзвичайну зайнятість, оскільки у якості весільного подарунку він бажає піднести їй подорож на батьківщину. Відпускати її саму, та ще й з цим неприємним Милорадовим, він не збирався.
Посилання на зайнятість не було брехнею чи дрібною помстою скривдженого чоловіка. Він, як міг, пояснив це Ніні в листі. Його дійсно запрошували виступити на одній із вілл неподалік міста. Їхати туди Сандро спочатку не збирався, бо у місті подейкували, що господар там надто скупий, та й у музиці не розбирається. Але тепер вибору не було. Зараз, заради того, щоб заробити гроші, необхідні для подорожі, Алессандро був ладен навіть переписувати ноти разом з Марою. Необхідну для поїздки суму в такий короткий термін заробити практично неможливо. Щоправда, в нього залишалися ще два запрошення - до Парми і в Турин.
А щаслива наречена так і не зрозуміла, що коханий на неї образився. Вона була дуже задоволена тим, що він погодився їхати разом з нею.

***

Того ж вечора Ніна оголосила Сергію Андрійовичу, що із задоволенням вирушить до Севастополя на “Борисфені”, але в дорозі у неї будуть супровідник і наперсниця. Милорадов не заперечував. Їй потрібен почет? Та заради Бога! Нехай бере кого хоче. Корабель великий. Сам він був радий, що вона не згадує про конфуз, що стався з ним в лабораторії, і постарався швидше закінчити розмову.
З Ніною про пожежу Сергій говорити боявся, а ось Кисельову вважав за належне дорікнути:
— Догралися ви, Даниле Степановичу, з вашою алхімією! Ледь палаццо не спалили! А все чому? Гординя здолала! Двом панам служити забажали! Ось і вийшло, що мене в такий відповідальний момент без допомоги залишили. Непорядок це. Не для того короні на вірність присягали! Ви ж своєю дурістю Росію ганьбите!
— Та невже? – скривився Кисельов. А про себе подумав: “Якщо ти так, то і я відповім тим самим. Не скажу тобі про графиню та Лоренцині!”
Тепер через від'їзд графині весілля відкладати було неможливо. Не дозволено було Кисельову, як новому російському консулу, жити невінчаним в одному домі з нареченою, та ще й у відсутність господині. Повного одужання не стали чекати ні він сам, ні Антонела. Вони повінчалися двадцять п'ятого травня у присутності Сергія Милорадова та Гаспаро Лоренцині, як свідків. Сандро в цей час у Генуї не було. Від нього та синьйорини Марії нареченим принесли привітання та великий букет білих троянд, перев'язаних білою стрічкою.

***