Частина третя “Сандро” Розділ 5

Тільки завдяки заробленим на ярмарках грошам вони змогли спокійно пережити зиму. Вистачило і на їжу, і на дрова, і на оплату квартири.
З настанням весни селянські розваги закінчуються. Неділя перед початком Великого посту була останнім днем, коли бродячий артист міг пристойно заробити. На той час Сандро в навколишніх селах вже знали і навіть запрошували співати на весіллях.
Останнє сільське свято, яке він мав намір відвідати, мало відбутися за тридцять верст від Відня. Вирушати туди треба було заздалегідь, найкраще вдосвіта, або напередодні ввечері.
Якщо Сандро хотів потрапити на ярмарок, треба було проігнорувати мессу у церкві. Спокуса була великою. “Ну, справлялися же вони без мене раніше, і тепер не пропадуть, – вмовляв він сам себе. - Донька сторожа підіграє”. Цю дівчинку він півроку вчив безкоштовно, але її успіхи були більш ніж скромними.
Саме тому, що дуже хотілося поїхати на свято, Сандро рано-вранці вирушив до церкви.
Орган замовк посеред месси. Міхи, що старанно роздмухував сторож, працювали вхолосту. Напевне і туди дісталися миші. Служба зупинилася, священик мовчки чекав, коли заграє музика. Як на зло, в цей день у церкві було багато парафіян. Службу перед початком Великого посту вирішили вшанувати навіть ті, хто приходив у храм час від часу.
У тій мессі, що Сандро відвідував останній раз в Італії, на цьому місці звучало “Domine Deus, Agnus Dei” Вівальді. Співали два хлопчики. Один вів соло, другий вступав там, де мав звучати хор.
Нині на пюпітрі органу стояла зовсім нова австрійська меса, якої Сандро, збираючись на ярмарок, не спромігся навіть до ладу переглянути. Але “Domine Deus, Agnus Dei” він знав! Колись він розучував його з матір'ю для виступу у палаці кардинала Паллавічіні і відтоді не забув жодної ноти. Звичайно, в дитинстві у нього було чудове сопрано, але і зараз цей твір йому цілком під силу. До того ж тепер він розуміє музику набагато краще, ніж у чотирнадцять років! Він може змусити людей, там, внизу, відчути всю велич твору Вівальді.
Алессандро повернувся обличчям до парафіян і заплющив очі. Перед його внутрішнім взором постав музичний салон у палаці батька і розкриті ноти на пюпітрі клавесина. "Не мрій, Сандро, а думай про те, що виконуєш", - почув він застережливий голос матері.
Після цього більше не існувало нічого. Тільки музика, яка з'єднувала Сандро з Богом.

***

Після закінчення богослужіння Сандро затримався на хорах. Необхідно було з'ясувати, що саме трапилося з органом. Може достатньо залатати якусь дірку, і він знову працюватиме? Але не встиг він поскладати свої ноти, як його терміново зажадали вниз. Напевно, святий отець  незадоволений, хоча його і попереджали неодноразово, що інструмент може вийти з ладу будь-якої хвилини. А може йому не подобаються піснеспіви італійських авторів?
— Ох, сину мій! - вигукнув священик, як тільки Сандро переступив поріг ризниці, - Я бачу в цьому руку Господа! Спочатку Він послав нам тебе, а потім змусив замовкнути наш бідолашний орган у найвигідніший для нас момент!
— Серед месси? – здивувався Сандро.
— Серед тієї месси, на яку прийшла баронеса фон Хольдріг! - урочисто проголосив священик, але не витримав взятого тону і радісно розсміявся. - Алессандро, сину мій, їй так сподобалося твоє виконання, що вона пожертвувала нам гроші на реставрацію органу!
Падре був чудовим проповідником, але драматичного таланту йому явно не вистачало.
А ще баронеса побажала створити при храмі дитячий хор, і сказала, що не пізніше ніж сьогодні ввечері Алессандро Лоренцині бажають бачити в обійсті фон Хольдрігів.
Барон фон Хольдріг вважався у Відні відомим поціновувачем музики, меценатом та шанувальником молодих гарних співачок. Він був одним із тих, перед ким Сандро так безславно провалився на прослуховуванні трохи більше року тому. Дивно було б якби його милість так довго пам'ятав музиканта-невдаху.   Однак, цього разу Сандро побажав бачити  не барон, а   його дружина.

***

В особняку барона було повно гостей. Лунала музика. Концертна симфонія Моцарта, мі-бемоль мажор, для скрипки та альта. Найулюбленіша річ Сандро. Найбільше йому подобалося Andante, друга частина, написана в до мінорі. Стільки світлого глибокого суму! Дивно, що деякі люди знаходять цю музику похмурою. Алессандро заслухався.
Коли у вестибюль вийшла баронеса, він ледве опустився з небес на землю.
— Сподіваюся, синьйоре Лоренцині, ви не втратили бажання співати в театрі? - запитала вона італійською після взаємних привітань.
"А вам, синьйоро, звідки про це відомо?" - подумав Сандро, але ввічливо відповів, що це його заповітна мрія.
— Якщо ви візьмете на себе обов'язок підготувати дитячий хор у церкві Святої Терези, я спробую вам допомогти.
Отже, за роботу з хором не заплатять, але пропозиція була привабливою. Не довго думаючи, Сандро погодився. Не тільки тому, що мріяв потрапити до театральної трупи, а й через те, що йому сподобалася ця вродлива літня жінка.
— Там, у вітальні, - сказала вона, ледь посміхаючись, - сидять чоловіки, які потрапили у безвихідне становище. Їм немає ким замінити синьйора Паоліні. Останнім часом він постійно хворіє та мріє повернутися до Неаполя. Богемне життя згубило бідолаху! Звичайно, знаючи Паоліні, це можна було і передбачити, але хіба вони слухають розумних порад?
Те, що Ернестіна фон Хольдріг не є шанувальницею Паоліні, Сандро вже зрозумів. Якби від неї ще хоч щось залежало!
— Зараз ви маєте шанс, – продовжувала баронеса. - Ідіть і покажіть їм, на що ви здатні.
Прямуючи сюди, Сандро припускав, що від нього вимагатимуть співати. Чого ж іще хочуть вельможі від співака? Але він не очікував, що виступ перетвориться на іспит. Його охопило раптове хвилювання. А раптом він їм знову не сподобається?
Баронеса помітила його вагання:
— Якщо ви отримаєте ангажемент, Алессандро, я знатиму, що не дарма витратила два тижні, розшукуючи вас по всьому Відні.
— Чи можу я запитати, синьйоро, чому ви шукали саме мене? – насторожився Сандро.
— Тому що я завдячую вам одним із найбільших задоволень у своєму житті, - сказала вона.
— Навіть так? – Сандро був збентежений. Начебто тут, у Відні, він ще не встиг нічим є проявити себе. - Чим же я заслужив на таку приємність?
— Ви – єдиний чоловік, який зміг затьмарити в очах молодої співачки сяйво грошей мого чоловіка! Завдяки вам та вашій дружині я не повністю розчарувалася в артистах. До синьйори Лоренцині барону ніхто не наважувався відмовити. - Ернестіна глузливо підібгала свої красиві тонкі губи. Мабуть і зараз думка про те, що молода актриса зуміла вказати старому вельможі його місце, приносила їй чимале задоволення. - Ви навіть не уявляєте, мій друже, як це зігріло мені серце! То ви співатимете?
— Так. - Тепер він знав, що минулого разу його просто покарали за те, що в очах Анни він виявився більш привабливим, ніж багатий барон. Хвилювання зникло, і Сандро рішуче рушив за господинею.
За два місяці відбувся його дебют у театрі.