Частина третя “Сандро” Розділ 4

Грошей, отриманих за сукні та капелюшок, вистачило на оплату квартири та ще трохи залишилося на їжу. А ось роботи не було. За час хвороби Анни Сандро розгубив усіх своїх учнів. У соборі Святого Стефана, де він запропонував свої послуги, йому відповіли, що хор укомплектований, але порадили пошукати щастя у церкві Святої Терези, на околиці міста, там нібито був потрібен органіст.
Церква Святої Терези була стара, сира, збудована років п'ятсот тому у класичному романському стилі. Портал та значну частину її фасаду прикрашали потемнілі від віку барельєфи на біблійні теми. Велика постать Христа височіла над рештою скульптурних груп, привертаючи погляд, і вражала своєю величчю. Сандро задивився на скульптури і перестав помічати бруд та плями ​​на стінах. Усередині церкви рельєфним орнаментом були прикрашені лише капітелі наполовину заглиблених у стіни колон. Тут був лише один неф. І хорів теж було не два, як належало, праворуч і ліворуч від органу, а лише один. Тут завжди, навіть у яскравий літній полудень, було темно. Щоб читати ноти, доводилося запалювати свічки. Орган був у жахливому стані, старий, прогнилий, з'їдений мишами. Співаків у цій церкві не було, а парафіян на богослужіння збиралося від сили чоловік із десять. Плата органістові покладалася смішна. Проте Сандро тут не відмовили.
Цього заробітку насилу вистачало на хліб. Відчуття голоду стало для Сандро звичним. Дуже часто більшу частину своєї їжі він віддавав Амалії. Вона ж їла за трьох, хоч і залишалася надзвичайно худою. Нагородою Сандро були округлі щічки дочки та її дзвінкий крик. Тепер вони з Оскаром волали на два голоси. У той період Сандро найбільше боявся, що Малі набридне таке напівголодне життя, і вона втече. Адже, поневіряючись по дорогах, вона харчувалася набагато краще ніж у його домі. Однак найгірші побоювання не виправдалися.
Амалія виявилася тямущою і на диво чесною. Якщо їй було щось потрібно, вона ніколи не брала без дозволу. Після того як Сандро віддав їй сукні, вона дивилася на нього з собачою відданістю і намагалася у всьому догодити.
Спали вони, як і раніше, на одному ліжку. Бо другого у них не було. Сандро не вбачав у Малі жінку. Просто тепер замість однієї дитини у нього було троє. Їх треба було доглядати і годувати. От і все, що займало його думки. Він взагалі не помічав жінок довкола себе.
Винятково заради того, щоб не засмучувати господаря, Малі намагалася бути охайною. Згодом до неї дійшло і те, як до нього треба звертатися. Але все ж таки вона сумувала за вільним життям.
— Ах, синьйоре Алессандро, - сказала вона одного разу за обідом, - якби я не зустріла вас, то блукала б зараз навколишніми селами. Там зараз щонеділі ярмарки, цікаво і подають добре. Артисти з'їжджаються - цирк, паяци,  ляльки в балаганчику...
— Що ти сказала? - стрепенувся Сандро.
— Цигани співають, гадають… - вона ретельно облизала свою ложку, - виманюють гроші у чесного народу! - Вилизувати миску Малі не стала, хоча їй дуже кортіло. Вона припускала, що пану добродію це не сподобається. Але він, здавалося, не звертав жодної уваги на її поведінку.
Добре вихованому домашньому хлопчику Сандро, який виріс на серйозній музиці, ніколи і на думку не спадало, що можна заробити собі на життя подібним чином. Він і ярмарку справжнього ніколи в житті не бачив.
— А де найближчий ярмарок, Малі? - запитав він.
— Та тут, зовсім поряд, можу показати…
— Гаразд, - кивнув Сандро і далі вже її не слухав. З усією серйозністю він обмірковував свій майбутній концерт.
Напевно, співати на ярмарку не складніше, ніж у театрі. Головне, одягнутися яскравіше і голосніше прокричати, що співає найбільша італійська знаменитість. Якщо люди слухають циган, то його і поготів будуть слухати! Але що  їм співати? Навряд чи простий люд зацікавлять духовні піснеспіви чи серйозна опера. Їм потрібні народні пісні, балади, куплети… Можна кілька пісень Моцарта… багато хто вважає їх народними. Але треба ще щось таке, легке і жартівливе, щоб одразу засіло у них в головах.
Сандро пересів за спинет і поставив на пюпітр чистий аркуш нотного паперу. До цього часу єдиними його творами були завдання з композиції.
Необхідно щось вкрай просте і водночас мелодійне, щоб після другого куплету глядачі співали разом із ним. І вірші потрібні примітивні, на зразок тих, що пишуть в альбоми прекрасним синьйоринам.  Щось про траву, овечок і любов пастушка до пастушки. Пародія на пастораль – ось що потрібне! В минулі часи  Сандро написав  чимало  подібної нісенітниці, залишалося тільки більш-менш складно переписати її німецькою.
Виявляється, почуття голоду – непогане джерело натхнення! Через півгодини чотири куплети та приспів були готові.
"Ой, зараз заплачу від розчулення", - думав поет, дивлячись на своє творіння. Він відчував легку зневагу до подібної творчості, але водночас його охопив азарт. Легкий ритм, короткі фрази. Мелодія з'явилася сама. Не надто впевнена, але він спробував її підібрати. Ні, не так. Акцент не там, та й перехід від однієї фрази до іншої надто різкий. А якщо поміняти місцями і згладити… тоді приспів легко впишеться у задум, він має бути взагалі примітивним…
Золотий олівець, подарунок Гаспаро, легко бігав по нотному стану. За годину пісенька була готова.
Коли Сандро її заспівав, Малі від несподіванки впустила сковорідку. Вона жила в цьому домі вже три місяці, і знала, що її господар – музикант, але ніколи не думала, що він вміє співати. Потім вона слухала його з роззявленим ротом.
Не дочекавшись від неї жодної іншої реакції, новоспечений композитор поцікавився:
— Тобі сподобалось?
Амалія енергійно затрясла головою:
— Так, так, дуже! Така гарна пісня! Тільки, надто вже сумна. Як шкода овечку, що загубилася, поки вони цілувалися! Хто ж так стадо пасе? За вівцями стежити треба!
Отак! А автор вважав, що це смішно.
Потім вона весь вечір наспівувала пісеньку собі під ніс, підтверджуючи припущення Сандро, що на його твір чекає запаморочливий успіх.
Залишилося купити гітару і можна було вирушати на заробітки.