Частина третя “Сандро” Розділ 1

Частина третя
"Сандро"

 Антонела не сприймала Сандро як можливого претендента на руку графині. Їй, такій виключно правильній, подібний абсурд навіть на думку не спадав. Звичайно, якби Алессандро був багатим спадкоємцем, можна було б ще про щось думати, а так... Ставлення дона Гаспаро до сина не викликає сумнівів - старий віддав перевагу Лідії - та й з боку самого Сандро не помітно ані найменшого прагнення до примирення. Довгі уроки на самоті, за клавесином, не викликали у наперсниці жодної перестороги, тим більше, що вони незабаром принесли плоди - до графини повернулася колишня легкість виконання.
Кисельов був надто зайнятий своїми справами, щоб побачити в музиканті якусь небезпеку для своєї підопічної. До Сандро він ставився з чемною байдужістю сторонньої людини.
І лише Сергій Андрійович одразу ж розпізнав у Лоренцині суперника – палкого, наполегливого та грізного. Поява Сандро у якості вчителя музики довела Сергія ледь не до сказу. А коли він дізнався, що Антонела залишає музиканта наодинці з Ніною, а сама йде з кухарем на ринок, відчув величезне бажання прибити італійку на місці. Втримала його лише повага до Кисельова,  а може  страх перед його величезним кулаком.
Зціпивши зуби від люті, він спитав Антонелу, чи не зневажає вона своїми обов'язками. На що та, не підозрюючи яка буря вирує в серці синьйора Милорадова, спокійно відповіла:
— Синьйор Лоренцині бездоганно вихований. Я знаю його з дитинства. Повірте, у всій Генуї неможливо знайти більш гідного вчителя.
Тоді Сергій пустив в хід останній аргумент. Антонела вирізнялася ощадливістю і старанно стежила за всіма витратами господині. Це була єдина риса, що беззастережно імпонувала Сергію в італійці.
— А чи не занадто дорогий ваш чудовий вчитель? Аби не пустив він графиню світом із торбою!
На що Антонела жахнулася:
— Та що ви, синьйоре консул! Запропонувати Сандро гроші означало б смертельно образити його! Адже він із вдячністю прийняв гостинність контесси щодо Мари.
Дещо заспокоєний цією розмовою, Сергій пішов. Нехай поки що він нічого не досяг, але тепер у нього є засіб, здатний дуже швидко усунути суперника. Адже достатньо послати Лоренцині гроші, ніби-то від графині, як він посвариться з нею назавжди. А от тоді треба буде докласти всіх зусиль і забрати Ніну з цієї країни. Зручно буде зробити це коли прибуде корабель за шовководами.
Залишившись наодинці, Антонела замислилась. А може вона помиляється? Можливо, Сандро дійсно потребує плати за уроки? Адже музика – його єдиний заробіток. Він їздив до Відня саме заради заробітку, Мара цілком ясно висловлювалась про це.
Своїми сумнівами вона поділилася з Даніеле, розповівши заодно і про розмову з консулом.
— Не думаю, що Лоренцині зараз у скрутному становищі, - відповів він. – Спадщина матері непогано забезпечила його. Принаймні я чув, що останнім часом він сам обирає, кого йому хочеться вчити, а кого ні. Якщо ж я помиляюся, то він сам відмовиться від уроків, як тільки вирішить, що повернув борг. От тоді можна буде поговорити з ним про оплату.
Антонела заспокоїлася, а Данило Степанович навпаки, поринув у роздуми. В оповіді своєї нареченої він побачив зовсім інший зміст, ніж вона. Сергія Андрійовича зачепило, і він, можливо, ревнує. Що ж, у такому випадку, уроки музики лише на користь їм з Антонелою. Можливо, ревнощі розворушать Милорадова і він швидше зробить рішучі кроки! Але, як будь-які ліки, ревнощі мають бути не надто сильними. Тому, залишившись наодинці з Ніною, Кисельов дозволив собі зробити зауваження:
— А, знаєте, графинюшка, Сергій Андрійович, здається, ревнує вас до вашого вчителя. Об'єкт він, звичайно, вибрав смішний, але сам факт розчулює.
Говорячи це, Кисельов був впевнений, що Ніна Аристархівна посміється разом з ним, а потім докладе всіх зусиль для того, щоб позбавити консула згубного почуття. Та Ніна, яку він добре знав, саме так і вчинила би. Але графиня несподівано розгнівалася:
— Повірте, Даниле Степановичу, якби пан Милорадов міг видобути з клавесина хоч один звук, я неодмінно звернулася б за допомогою до нього!

***

Сандро їй не пара! Так вважали всі кого Ніна любила. Все життя вона покладалася на думку оточуючих, а тепер раптово збунтувалася. Яка кому справа до її вибору? Вона – самостійна жінка. Кому захоче, тому і віддасть своє серце!
Як тільки Ніна прийшла до такого рішення, до неї повернувся її колишній спокій. Ну і що з того, що нею більше ніхто не опікується? Вона сама дасть собі раду!
Єдиним, хто помітив зміну в її настрої, виявився саме Сандро. Вранці наступного дня, прослухавши залишене їй напередодні завдання, він сказав:
— Не думаю, що я можу ще чогось навчити тебе. До сьогодні тобі не вистачало рішучості. Тепер все добре. У тебе незвичайна, ні на що не схожа манера виконання. Але вона чудова. Втручатися і щось змінювати було б помилкою. Спочатку я намагався вгадати, кого ти наслідуєш, але невдовзі зрозумів – нікого. Ти граєш так, як відчуваєш.
Ніколи ще Ніні не доводилося чути такої високої похвали. Чому ж їй так сумно? Та й Сандро, схоже, не дуже радий успіхам своєї учениці. Ніхто з них не хоче відмовлятися від цих побачень, але обидвоє розуміють: ще один-два уроки і Антонела теж усвідомить те, що почув сьогодні Сандро. На жаль, і вона має вуха.
Що ж вигадати, щоб зустрічі тривали? Ніна навіть наговоритись ще не встигла зі своїм маестро. А їй же було цікаво з ним, як ні з ким іншим. Саме невимушена атмосфера його уроків дозволила Ніні майже повністю позбутися невпевненості, що супроводжувала її все життя. Мабуть, саме Небо піднесло їй цей дар, - вона вміла розуміти Сандро так само як він її. А з розуміння народжувалась довіра.
Це були найнезвичайніші уроки, які тільки можна собі уявити. Так, це була музика, але яка? Вчитель і учениця обговорювали найрізноманітніші теми, які іноді дуже далеко відходили від того, що вони збиралися вивчати, грали в чотири руки, сміялися, жартували.
Потім Сандро повертався додому, сідав за фортепіано і народжувалися нові мелодії. Всі вони були різні, але кожна називалася "Ніна". Її тихий сміх, несміливий погляд з-під довгих вій, інтонації, простягнута для поцілунку рука, губи, що розкриваються під його губами… все це втілювалося в звуки. Це була нескінченна, незгасаюча пісня про кохання.
А Ніна йшла до себе, буцімто відпочивати, а сама сідала в крісло і, обійнявши шовкову подушку, заплющувала очі. Щаслива усмішка не сходила з її вуст, а на віях тремтіли сльозинки. Післязавтра він знову прийде, і знову все  буде: поцілунки, дотики рук, трохи музики і довга, довга розмова.
Цього разу мова зайшла про театр. Слухаючи свого вчителя, Ніна не мала сумніву, що він прийме, а може і вже прийняв пропозицію Джованні Моретто. Надто вже любив Сандро музичний театр, хоч і лаяв його, на чому світ стоїть.
— Не існує нічого гіршого за італійську публіку, - бурчав він, - ніде більше не зустрінеш такого неподобства. У Відні люди ходять в оперу, щоб послухати музику, а в нас – невідомо навіщо. Під час вистави вони шарудять обгортками від цукерок, жують так, що оркестр не чути, сміються, ходять із однієї ложі до іншої, знайомляться, призначають побачення, обговорюють моди та політичні новини, тобто роблять все, що завгодно, тільки не слухають спів. Дивно, що при цьому італійська опера вважається найкращою у світі.
Ніна посміхалася і недовірливо хитала головою. Адже їй було добре відомо, що він може змусити слухати кого завгодно, навіть таку нечутливу до музики людину як Сергій Андрійович.
— А адміністрацію я взагалі не розумію, - бідкався Сандро. -  Чим вони керуються при виборі репертуару? Аж ніяк не розумом і не смаком. Наймають бездарних композиторів, аби подешевше, а потім дивуються, коли оперу доводиться знімати після трьох-чотирьох вистав, і звинувачують у всьому виконавців. На цьому тлі безголосі партнери – справжня дрібниця.
— Але все це нічого не вартує в порівнянні з Моцартом та “Чарівною флейтою”? Я правильно розумію вас, маестро?
— Ви хочете сказати, синьйоро, що впізнали твір по тих кількох нотах, що чули у мене вдома? Якщо це правда, то я не вартий такої обдарованої учениці!
— О ні, маестро, - відповіла Ніна, скромно опустивши очі, - я просто прочитала назву на вашій партитурі. Вона лежала на роялі.
— Ваша чесність, синьйора, гідна нагороди. Ви перша почуєте арію Таміно, що закохався у зображення на клаптику паперу.
Тепер жарти скінчилися. Сандро-Таміно співав про красу жінки, намальованої на портреті, а Ніна-Паміна слухала. Звідки Моцарт знав, що через п'ять років після його смерті вони зустрінуться тут, між горами та морем? І як він зумів висловити звуками те, що вони відчують?
Таміно заслуговував на ніжний поцілунок, чим Сандро поспішив скористатися.
—  Звідси я біжу до Моретто, - сказав він. - Сьогодні перша репетиція.
— А як же примадонна? – поцікавилася Ніна. - Невже ти встиг її полюбити?
Сандро трагічно зітхнув:
— Це неминуче зло, таке саме, як публіка. Мабуть, ця співачка – єдиний недолік Джованні. У всьому іншому з ним цілком можна мати справу, у нього є навіть одна незаперечна перевага.
— Напевно, правильний вибір репертуару? – припустила Ніна.
— Ні. Він спокійно ставиться до моєї бороди.
О так, безперечно, це перевага! У той час, як мода вимагає ретельно поголених чоловічих облич, не кожен імпресаріо погодиться випустити на сцену бородатого артиста.
— У цьому ми з ним схожі, - повідомила Ніна. - Я теж спокійно ставлюся до твоєї бороди. Коли ж прем'єра?
— За шість тижнів. Планується півдюжини вистав. Джованні боїться, що наша публіка не сприйме австрійську оперу і не хоче сильно ризикувати. Я думаю, він помиляється, тому що Моцарт – найкраще, що є зараз в музиці.
Ніні стало сумно. Вона не може бути присутньою ні на прем'єрі, ні на жодній з вистав. Термін її жалоби закінчиться лише  першого травня, до  того часу вона не має права виходити в світ.
— Не засмучуйся, - спробував втішити її Сандро, - у мене там далеко не найпривабливіша роль. Баритону пощастило більше, у нього і ефекти, і комічні репліки, і нормальна партнерка.  Коли Шиканедер писав лібрето для "Чарівної флейти", заради Папагено він особливо постарався, адже ця роль відразу призначалася особисто для нього. Давай краще подумаємо, як нам підманути Антонелу. Я не хочу втрачати таку чудову ученицю, як ти.
— А чи не погодитеся ви, маестро, навчати мене правилам композиції? Я давно мрію навчитися писати музику.
— Безумовно, синьйора! – радо усміхнувся маестро. – Тим більше, що Господь явно наділив вас іскрою геніальності.
Адже писати музику можна все життя, і при цьому ніколи не зайве повчитися.