Частина перша "Генуя" розділ 17

Незважаючи на тривожну ніч, прокинулася Ніна, як завжди, на світанку. Не дуже рано, враховуючи, що наприкінці жовтня світає значно пізніше, ніж влітку. Ранковий туалет недовгий, снідати їй не хотілося. Троянди у вітальні були так само свіжі, як учора. Якщо правду кажуть, що тривалість життя квітів свідчить про почуття дарувальника, то Сергій Андрійович явно закоханий. Нині було приємно думати про це. Накинувши шаль, жінка спустилася вниз.
Ранок був свіжий, сонце ще не зійшло. У палаці Лоренцині – мертва тиша, наче господарі і не поверталися. А на вулицях, незважаючи на ранню годину, галасливо та багатолюдно. Огорожа цвинтаря волога від ранкової роси. Ось і православний хрест на могилі графа.
Підходячи до могили, Ніна зачепила спідницею якусь суху рослину. Її колюче насіння миттєво всіяло  весь подол, міцно вчепившись за вовняну тканину. Ніна нахилилася і почала обривати неприємні дрібні липучки.
— Чи можу я допомогти? - Почулося ззаду.
Ніна різко випросталась і мало не впала. Впевнена рука підтримала її, обійнявши за талію.
— Ти що! - Обурено накинулася вона на Сандро. – Хіба ж можна підходити до людей так тихо, а потім кричати на весь голос!
Сандро не кричав і лякати її не збирався. Але Ніна злякалася. Не його, а себе. Якби хтось запитав, що змусило її звернутися до нього настільки фамільярно, вона б нізащо не змогла цього пояснити. Досі вона називала на “ти” або слуг, або дуже близьких їй людей, таких як Антонела. Але ж музикант не слуга! У вищому світі до людей цієї професії прийнято звертатися як до рівних! Значить?!… Сандро Лоренцині справді не випадкова людина для неї?
І Сандро, вочевидь, дійшов тих самих висновків, тому що відразу ж прийняв правила гри:
— Я лишень збирався тобі допомогти, - сказав він, усміхаючись, а потім присів поряд з Ніною і почав швиденько збирати колючки.
— Ну ось, - сказав він, підвівшись, - все знову в повному порядку.
— Дякую, - вона теж усміхнулася йому.
— Я вже досить довго на тебе чекаю, -  повідомив співак.
— Навіщо? – тоненькі брови здивовано підвелися. Ніна не домовлялася з Сандро про зустріч, чому ж він на неї чекає?
— По-перше, щоб вибачитись за вчорашнє. Я завжди був для Лідії чимось на зразок червоної ганчірки для іспанського бика. Але це мене в жодному разі не виправдовує. Дебош - не найприємніше доповнення до дня народження прекрасної дами!
Ніна була збентежена. Сказати йому, що не бачить у тому його провини? Але це було б неправильно.
— По-моєму, ти несправедливий до синьйори Лоренцині, - нарешті сказала вона.
— А мені здається, що це ви, ясновельможна синьйора, занадто добрі! 
Він спалахнув, як порох. Продовжувати цю розмову Ніна не бажала. Вибачення прийняті. Потрібно змінити тему.
— А по-друге, Сандро? Що по-друге?
— Я мушу їхати сьогодні у справах. Мені хотілося побачити тебе ще раз і попрощатися.
Господи, що він робить із нею! Так легко і просто, раз-по-раз, розбиває її серце.
— Але ж ти повернешся?
— Так, якщо ти цього хочеш.
І перш, ніж вона встигла обміркувати відповідь, її губи прошепотіли:
— Я хочу, Сандро, дуже хочу. 
Як приємно, коли чоловік вищий за тебе. Здавалося б, така дрібниця, а розставляє все на свої місця. Ти почуваєшся поряд з ним маленькою і не сумніваєшся у його силі. Раніше таке почуття з'являлося у Ніни, тільки коли вона стояла поряд із Кисельовим. І ось тепер виникло знову.
Рука Сандро несміливо торкнулася її руки. Цей невпевнений рух збентежив Ніну набагато сильніше, ніж вчорашній поцілунок.
З нервовим смішком вона висмикнула руку і відступила назад. І аж занадто голосно запитала:
— Скажи, Сандро, що то була за пісня, яку ти співав вчора після неаполітанської? Вона мені дуже сподобалась!
Якусь мить він ще дивився їй у вічі, а потім відвернувся:
— Я надішлю вам ноти, синьйоро контесса. З посвятою.

Любі читачі. 
Добіг кінця перший розділ роману. Всього їх буде п'ять. 
Чи подобаються вам герої, чи зацікавив сюжет, чи виникли якісь зауваження? Напишіть про це в коментарях. Буду рада вподобайкам і новим друзям які підпишуться на мою творчість. 
                                               З повагою, ваш автор.