Частина перша "Генуя" розділ 16

Лідія Лоренцині, мачуха Сандро.

Ковдра чомусь перестала гріти Ніну, хоча вона  загорнулася в неї по самісінькі вуха. А Антонела продовжувала:
— Дону Гаспаро було тоді сорок із чимось, а Лідія і зараз досить гарна. Не дивно, що синьйор Лоренцині втратив голову. Вони побралися через рік після смерті синьйори Марії. Лідія всього на п'ять років старша за Сандро, але, коли дон Гаспаро привів її у свій дім, він зажадав, щоб Сандро ставився до неї, як до матері.
Ніна була вражена. Лідія на п'ять років старша за Сандро? То скільки ж їй років?! Весь час, поки тривало їхнє знайомство, Ніна вважала, що синьйора Лоренцині не старша за неї саму. Але ж Сандро точно не молодший!
— А скільки років Сандро? - Запитала Ніна. Наразі необхідно було терміново з'ясувати вік Лідії. Перед цим згасав навіть інтерес до її пасинка.
Антонела на хвилину замислилась.
— Здається, тридцять шість, або близько того. Принаймні більше тридцяти п'яти. Мати залишила йому невеликий спадок, але в заповіті вказала, що скористатися грошима він зможе лише тоді, коли йому виповниться тридцять п'ять. Певно, розраховувала, що до цього віку він набереться достатньо розуму, щоб розпорядитися спадщиною. Так от, він отримав ці гроші зовсім недавно.
Виходить, Лідії зараз більше сорока. Неймовірно!
— Що ж Сандро? Як він до цього поставився? - Ніні знову не терпілося повернутися до взаємин Сандро з мачухою.
— Та хто ж таке стерпить! - Тут Антонела була повністю на боці постраждалого. – На місці Лідії варто було виявити більше розуму і не вимагати від нього такої жертви. Але вона на той час впивалася владою над Гаспаро от і вирішила, що і пасинка зможе підкорити. Це, напевно, потішило б її, адже він вже тоді був знаменитістю.
Звісно, ​​Сандро не підкорився. І чим більше він чинив опір, тим наполегливішою ставала Лідія. Вона постійно скаржилася чоловіку на зухвалість його сина. Дон Гаспаро сердився і карав Сандро. Чим довше це тривало, тим сильнішою ставала їхня взаємна ненависть.
Тепер Ніні була зрозуміла ця багаторічна ворожнеча. Жодна сварка не буває тривалішою, ніж сімейний конфлікт.
— Але це все дрібниці порівняно з тим, що сталося далі! Потім трапився справжнісінький жах. Через три роки після весілля синьйора Лоренцині народила дитину.
Ніна була здивована цим анітрохи не менше, ніж віком Лідії, але не знаходила в цьому нічого жахливого.
— Після пологів вона анітрохи не подобрішала, навпаки, здавалося, поставила собі за мету зжити Сандро зі світу. Я думаю, вона не могла пробачити йому того, що він був старшим сином і головним спадкоємцем Лоренцині. Вона ніби збожеволіла від любові до своєї дитини.
— А як же дон Гаспаро? – тихо спитала Ніна. Їй було до сліз шкода Сандро. Сама вона теж була сиротою, але їй ніколи не доводилося відчувати нічого подібного.
— Дон Гаспаро? Він був дуже радий, що його кохана дружина народила йому ще одного сина. Він або нічого не помічав, або пробачав їй все. Чим більше шаленіла Лідія, тим сильніше діставалося Сандро. А фінал був взагалі неймовірним!
Дитина Лідії прожила лише кілька місяців. У той рік багато дітей померло від кишкових кольок. Але найжахливішим було те, що в смерті малюка Лідія звинуватила старшого брата. Вона сказала дону Гаспаро, що Сандро з ненависті отруїв її сина.
— Не може бути! - Вигукнула Ніна. – І він повірив?
— Не знаю. Думаю, що ні. Але сам Сандро, з  люті, мало не задушив Лідію. Слуги насилу їх розняли.
Господи, які пристрасті! Ніна сиділа, стискаючи край ковдри задубілими пальцями. Тепер вона знала, чим ця історія повинна закінчитися. Синьйор Лоренцині зрікся сина, тому ніколи і не розповідав про нього новим друзям!
— Безперечно, дон Гаспаро вигнав його, - тихо прошепотіла вона.
— Не зовсім так, – відповіла Антонела. - Дон Гаспаро сказав, що вибачить Алессандро, якщо той попросить прощення у нього і синьйори Лідії. Сандро навідріз відмовився і пішов із дому. От і все. Йому на той час було трохи більше двадцяти.
 
***

Антонела замінила в канделябрі свічки, які саме догоріли. Коли вона запалила нові, Ніна піднесла руки ближче до полум'я, намагаючись відігріти тремтячі пальці.
— Вам холодно, - зауважила Антонела, - може заварити чаю?
— Так, будь ласка, – з вдячністю подивилася на неї Ніна. Їй ще не хотілося відпускати Антонелу, але, водночас, не терпілося залишитися на самоті. Щойно вона взнала стільки нового!  Їй треба було подумати.
Ніна відчувала сором за те, що настільки неправильно зрозуміла сцену, яка розігралася ввечері під вікном. Звичайно, у відносинах Лідії та Сандро не було нічого хорошого, але це було зовсім не те, про що вона подумала.
Лідія намагалась  помиритися, а він їй не повірив. Важко чекати від нього чогось іншого, враховуючи все те, про що розповіла Антонела. Однак і Лідію Ніна розуміла. Не таку, якою вона постала в оповіді Антонели, а таку, як знала сама.
Відсутність дітей була для Лідії настільки ж болючою, як і для Ніни. Напевно, за шістнадцять років синьйора Лоренцині не раз покаялася у своєму вчинку. Сьогодні ввечері вона спробувала повернути сина батькові. Хіба не те саме зробила Ніна для графа Михаїла, прийнявши Сергія Андрійовича?
Антонела повернулася і принесла чай. Ніна із задоволенням взяла до рук гарячу чашку. Чай був міцним та солодким, саме таким, як вона любила. Приємне тепло повільно розтеклося по жилах і відразу захотілося спати. Графиня лягла в ліжко. Антонела дбайливо вкрила її і збиралася йти.
— Послухай, Антонело, - сон знову пропав, як за помахом чарівної палички, - чому ж ми за п'ятнадцять років нічого не чули про Сандро? Адже він  і справді знаменитий!
Антонела знизала плечима:
— Скандали розважають людей лише до того часу, доки не з'явиться щось нове. Сандро довго не давав про себе чути. Незабаром після тієї грандіозної сварки він поїхав. Хтось вважав, що до Франції, інші - до Америки. Дон Гаспаро чекав на нього кілька років, а потім продав цей палаццо вашому чоловікові.
— Цей палаццо? Ти хочеш сказати, що він належав Сандро?
— Ні, не належав, але призначався. Дон Гаспаро всіма силами намагався не допустити продовження конфлікту в тому випадку, якщо Сандро схаменеться і прийде вибачатися. Для цього він вирішив відселити сина в окреме помешкання. 
— Не надто далеко…
— Певно, і Сандро так вирішив. Тож поїхав. Подейкували, що він одружився, але дружина його нібито померла. Точно знаю, що повернувся він без неї. Коли він приїхав, з ним була лише Мара.
— На добраніч, Антонело! - Сердито відрізала графиня. Про Мару вона слухати не бажала. Достатньо з неї на сьогодні Алессандро та Лідії.