Частина перша "Генуя" розділ 14

Данило Степанович приїхав після обіду і привіз у подарунок чудовий туалетний набір: черепахові гребінці, щітка для волосся, ножиці, флакончик трояндової олії та чудернацька табакерка з незвичайним замочком. Відкривши табакерку, Ніна виявила, що вона наповнена рожевою пудрою, а в кришечку її вставлено люстерко. Чудова річ. А зручна ж яка!
Ще вітати графиню з'явився старий лакей Степан. Він довго бив поклони і витирав руками сльози. Ніна дала йому золотий ducato і пообіцяла, що неодмінно поховає поруч із Палажкою,  це була заповітна мрія старого.
А ввечері доповіли про прихід синьйора Лоренцині та синьйори Лідії. Їх Ніна не чекала і запрошення не надсилала, вона вважала, що сусіди перебувають на водах у Тоскані, де дон Гаспаро щороку лікувався від подагри. Єдині, не зі своїх, хто пам'ятав про її день народження! Тим дорожчим був для Ніни цей візит.

Гаспаро Лоренцині, сусід графині Ніни.

— Прийміть цей подарунок, синьйоро контесса, на згадку про мого доброго друга дона Михаїла, - сказав дон Гаспаро, вручаючи іменинниці золоту скриньку, прикрашену гранатами та бірюзою. Ніна знала, що синьйор Лоренцині має право так називати графа, бо і Михайло Матвійович вважав його своїм другом. За російським звичаєм Ніна тричі поцілувала старого купця, і притулилася щокою до шовковистої щічки Лідії.
По  мірі того, як сонце все нижче схилялося над морем, прихована тривога в серці Ніни вщухала. Ще трохи і день скінчиться, нічого не станеться.
Чоловіки розташувалися за картковим столом, запросивши четвертим партнером Лідію. Антонела награвала на арфі. Ніна сиділа в кріслі з вишиванням у руках, але погляд її розсіяно блукав по кімнаті, від вікна, за яким заходило сонце, до столу, на якому палав букет, перехоплений червоною стрічкою.
Сергій ніяк не міг зосередитись на картах. «До чого ж вона гарна в цій чорній сукні, - думав він, дивлячись на Ніну. - Справжнє втілення спокою! Скромна, не вибаглива. З такою дружиною жодного клопоту не буде”. Йому б знати, які пристрасті вирують у цьому серці!
У салоні безшумно з'явився лакей і прошепотів щось, схилившись до Антонели. Мабуть, крім Сергія Андрійовича його ніхто і не помітив. Слуги у цьому домі були невидимі і нечутні. Італійка тихо встала і поспішила за слугою.
Коли вона повернулася, її величезні очі, звернені до Ніни, були сповнені збентеження. Поруч із нею стояв Сандро. Цього разу він був без своєї циганочки і без гітари.
Серце Ніни зупинилося, кров відлинула від обличчя, кінчики пальців похолоділи. Проте вона, наче нічого й не було, відклала рукоділля і встала назустріч співаку:
— Дякую, синьйоре Алессандро, що ви не забули про моє прохання.
Тонка біла рука простягнута для поцілунку. І знову його палкі губи торкаються ніжного зап'ястя:
— Прийміть мої вітання, ясновельможна синьйоро.
За картковим столом запанувала напружена тиша. Сандро оглянув вітальню, затримав погляд на трояндах. Куточки його щільно стиснутих губ ледь здригнулися. Коли він звернув свій погляд на гостей, в його очах палав виклик. Він низько вклонився Гаспаро та іншим чоловікам, ледь кивнув Лідії, потім взяв зі столу канделябр із запаленими свічками і попрямував до клавесину.
Дзвінкий ляпас картами по стільниці відвернув загальну увагу від музиканта. Лідія, різко відсунувши стілець, встала з-за столу:
— Забагато музики в один день! У мене болить голова. Краще, я вийду на повітря!
Ніна злякано застигла. Це був справжнісінький скандал. Ніколи ще графиня не опинялася в подібній ситуації. Якщо зараз дон Гаспаро піде за дружиною…
Виходить, вона образила цю поважну пару! Але чим? Ніна не знала, що і думати.
Але купець не рушив з місця,  лише спокійно кивнув:
— Звичайно, люба. Іди, погуляй. А ми послухаємо.
Після цих слів Данило Степанович зітхнув з полегкістю, Антонела посміхнулася, а Ніна знову відчула биття серця в грудях. 
Сергій Андрійович сидів і нічого не міг зрозуміти. Це хто такий? Той бродяга з гірського селища? А що він тут робить? Хто його взагалі впустив?
Сандро торкнувся клавіш і швидко пробіг по них пальцями, випробовуючи звук. Ніна раптово злякалася. Досі на клавесині грала вона одна, а від дня смерті графа його взагалі ніхто не відкривав. А раптом Сандро не сподобається звучання інструменту і він не співатиме? Але побоювання виявилися марними.
— Вам подобається Моцарт, синьйоро контесса? - запитав Сандро, отримав ствердну відповідь, і, акомпануючи собі, заспівав серенаду з "Викрадення з сералю".
І знову Ніні здалося, що вона лине на крилах музики кудись у надхмарну далечінь, де не існує нічого, крім неї і цього чоловіка. Клавесин дзвенів, тихо вторив чоловічому голосу, створюючи неповторне поєднання ніжності та сили, від якої тануло серце. За серенадою послідувала італійська арія, потім неаполітанська пісня, потім якась нова, зовсім незнайома Ніні мелодія. Сонце сіло, легкі сутінки огорнули вітальню, і вийшло так, що єдиним яскраво освітленим предметом у музичному салоні залишився клавесин. Співак з надзвичайною майстерністю зумів оволодіти  увагою аудиторії, його не тільки слухали, з нього не зводили очей.
Коли Сандро закінчив співати, першим отямився Сергій. Мабуть, він єдиний не потрапив під чари цього блазня. Інші сиділи, дивлячись на італійця, і нічого не помічали довкола. Але найбільше Сергія розчарувала Ніна. Вона дивилася на бродячого співака так, як мала дивитися тільки на нього, Сергія Милорадова!
— Послухай-но, шановний, – сказав Сергій, звертаючись до Сандро, – ти добре зробив свою роботу. Я щедро заплачу тобі. Йди на кухню, почекай мене там!
Сергій говорив французькою, не турбуючись, чи зрозуміє його Сандро. Його слова призначалися передусім Ніні. Але відповів йому сам співак. І теж французькою:
— Мсье консул, ви не зможете заплатити мені стільки, скільки я коштую. - Тут Сергій згадав капелюх, по вінця наповнений сріблом. - Я прийшов сюди зовсім не тому, що потребую грошей, а тому, що мене запросила мадам графиня.
Ніхто не знайомив Сандро з чоловіками, присутніми у вітальні, але, схоже, співак ще до того, як увійти, чудово знав, з ким йому доведеться зустрітися. Він знову вклонився дону Гаспаро і підійшов до Ніни. Вона знову подала йому руку, але цього разу він не просто поцілував її. Невловимим рухом він перевернув руку жінки і обпік губами розкриту долоню, вчинивши дію зовсім неприпустиму для стороннього чоловіка. Серце Ніни знову завмерло. Що він собі дозволяє? Адже це ласка, а не звичайний знак шанування! Яка вражаюча зухвалість! Така  неочікувана, чудова і багатозначна. І вона їй так сподобалась…
Ніхто з гостей не помітив у поцілунку нічого незвичайного, настільки швидко все відбулося, а сама Ніна нізащо не зізналася б. Сандро зажадав свою плату і отримав її.