Частина перша "Генуя" розділ 12

Злива давно припинилася. На площі, освітленій смолоскипами, гуляв народ. Музика, сміх і гомін проникали в таверну навіть крізь зачинені вікна. Ніна кілька разів вставала з ліжка, запалювала та гасила свічки, переплітала косу, але нічого не допомагало. Заснути вона так і не змогла.
Як вони можуть сміятися і танцювати під іншу музику після того, що чули в таверні? Голос співака продовжував хвилювати та зігрівати її серце.
Сергій Андрійович, звичайно же, спить у себе в кімнаті Антонела з Данилою Степановичем тепер до ранку не повернуться, витанцьовують, напевно, на майдані чи потішаються з паяців у балагані. А Ніна все крутиться з боку на бік.
Нарешті вона зрозуміла, чому не може заснути. Це Антонела винна! Вона забула принести своїй графині на ніч гарячого молока, порушивши цим багаторічну традицію.
Вилізши вкотре з величезного ліжка, Ніна запалила свічку і одягла сукню. Звичайно, графині не личить самій спускатися в таверну, але що вдієш, якщо вона потрапила в таке безвихідне становище? Будити Сергія Андрійовича – ще більш непристойно. Та й внизу, скоріш за все, немає нікого, крім старого господаря. Рішучим кроком Ніна попрямувала вниз. Вона вип'є молока і буде спати!
Порожня зала потонула в темряві, горіла одна єдина свічка. Ніна надто пізно помітила, що господар не один. Сидячи за освітленим столом, старий розмовляв із Сандро:
— Дівча твоє – вогонь. Півсела закохалося. Хлопці-он у черзі стоять, щоб потанцювати з нею. Не боїшся, що вкрадуть? Задурять голову, і втече з кимось.
— Боюся, звичайно, - посміхнувся генуезець, - але сподіваюся, до цього не дійде. Вона достатньо розумна, хоч і молода.
Однак старий не поділяв його впевненості:
— Зараз їй, звичайно, добре з тобою, ти про неї дбаєш, але, згадаєш  моє слово, довго це не триватиме!
— Дякую за турботу, - глузливо сказав Сандро, - ти забув, що половина з тих, хто стоїть у черзі – твої сини.
Старий гордо випростався.
— Сини це добре. І тобі, Сандро, треба подумати про спадкоємця. Інакше залишишся сам-один. Повір старому, скоро Мара втече від тебе!
— Отоді і подумаю! А ти поки подбай про розбиті серця своїх хлопців!
Ніна вирішила, що краще буде піти так само тихо, як і прийшла. Але було вже пізно, її помітили.
Сандро швиденько підвівся і поспішив назустріч.
— Синьйора контесса? – з бездоганною галантністю він запропонував їй руку щоб проводити до столу. Бродячий артист, виявляється, володів манерами аристократа.
Ніхто не представляв їх один одному, Ніна нічого про нього не знала і бачила всього кілька разів у житті, але вона покірно прийняла запрошення і послідувала за ним.
— Дякую, синьйоре Алессандро, - сказала графиня, опускаючись на дбайливо відсунуту ним лаву. - Я лише хотіла випити гарячого молока.
— Ти чув, старий? – Сандро підняв очі на господаря таверни. - Синьйора бажає гарячого молока!
Той вклонився і розчинився у темряві. Полум'я свічки затремтіло. Сандро сів навпроти Ніни. Над столом нависла тиша. Розмови не виходило.
Йому відомий її титул, а отже, і ім'я. Виходить, Сандро знає про Ніну набагато більше, ніж вона про нього. Ймовірно, справлявся у місті. Але навіщо?
Мистецтво дипломатії, яке Ніна мимоволі осягала, спілкуючись зі своїм покійним чоловіком, анітрохи не допомогло їй знайти відповідь на це питання. Варто було б почати розмову з якоїсь малозначної теми, а потім непомітно перевести її в цікаве для тебе русло, але нічого не виходило. Вона і рота не могла розкрити від збентеження.
— Здається, він пішов доїти корову, - нарешті пробурмотів Сандро.
Це зауваження викликало у Ніни посмішку. Тепла хвиля раптово піднялася в її серці, розчиняючи незручність. Сьогодні ця людина подарувала їй таку радість! Варто було б подякувати йому...
Проте голос знову підвів графиню. Хіба можна виразити словами те, що вона відчула?
Тепер вона посміхалася не жарту, а самому Алессандро.
— Ви більше не боїтеся мене, - ствердно сказав він. - Я дуже радий.
З'явився господар із глиняною кружкою та глечиком підігрітого молока. Сандро підвівся, прощаючись.
"Зараз він піде, - подумала Ніна, - і я більше ніколи його не побачу". І з жахом почула свій голос:
— Синьйоре Алессандро, через місяць у мене день народження. Чи можу я просити вас… співати для мене в цей день? - Пошепки закінчила вона.
Він нічого не відповів. Лише взяв її руку і підніс до губ.
Гаряче молоко не допомогло. До світанку Ніна так і не заснула. Лежачи в ліжку вона тремтіла від холоду. Палала тільки рука якої торкнулися чоловічі губи. Італійська ніч була тепла, але серце графині застигло від жаху. Що вона накоїла?! Як наважилася запросити артиста?! Вона ж у жалобі! Їй взагалі не личить згадувати про день народження!
Лише вранці, сидячи в кареті поряд із сонною Антонелою, Ніна трохи заспокоїлася. Сандро не прийде! На щастя, вона не сказала йому де знаходиться її дім.

***

Наприкінці вересня Сергій отримав листа від Марфи, де докладно перелічувалося, скільки чого зібрали, що продали і який одержали дохід. Також в листі повідомлялася цікава новина: багатий поміщик Несміянов, найближчий сусід Милорадова, стрілявся напередодні через дружину, з гувернером, мсьє Шарлем. Француз виявився спритнішим і поцілив хазяїну точнісінько в перенісся. Назавтра призначено похорон, але вже сьогодні подейкують, ніби бариня Несміянова їде до Парижа, тому продає свій маєток із двома тисячами кріпаків. Оскільки поспішає,  продати хоче все відразу, в одні руки, недорого. Тільки навряд чи хто купить. Бо, крім Сергія Андрійовича, навколо не поміщики, а сама лише голь нещадима. 
"Ох, Марфушенько, діамант ти мій безцінний", - з ніжністю подумав Сергій і розпорядився про покупку. Несміянівський маєток - просто скарб, а з такою управителькою, як Марфа, господарю там і робити нічого не доведеться.

***