Частина перша "Генуя" розділ 9

Данило Степанович Кисельов, лікар, дипломат. 

Данило Степанович, незважаючи на свої крамольні погляди та власну думку з будь-якого приводу, виявився чудовим помічником і людиною дуже обізнаною у всьому, що стосувалося Італії взагалі та Генуї зокрема. Звертаючись до нього з питанням, Сергій відразу ж отримував вичерпну відповідь. Кисельов розбирався однаково добре і в історії, і в географії, і в політиці. Можливо, в живописі, архітектурі та музиці також, але в цих сферах у Сергія не виникало питань.
Особливо подобалося Милорадову в секретарі те, що той ніколи не хизувався своєю вченістю і завжди був готовий прийти на допомогу. Мабуть, і дядько цінував його саме за цю якість.
Завдяки Кисельову Сергій Андрійович швидко заповнив усі прогалини у своїх знаннях про Генуезьку республіку. А тут було чому дивуватися.
Республікою Генуя стала після того, як у 843 році розпалася імперія Карла Великого, тобто майже тисячу років тому. Місто неодноразово зазнавало нападів і навіть було зруйноване сарацинами в 935 році, але, незважаючи на це, республіка ставала все більш могутньою, і в 958 році була визнана як самостійна держава.
Географічне положення міста сприяло торгівлі, чим генуезці і користувалися. І все було б добре, але вони примудрялися ускладнювати собі життя нескінченною боротьбою за владу.
"Ось що означає відсутність доброї, старої, добре відомої всім монархії!" – думав Милорадов.
В той час як за силою та торговим значенням місту не було рівних, всередині республіки відбувалися постійні хвилювання. Причиною тому були розбіжності між політичними партіями, які ніколи не припинялися.
Правитель-дож, який раніше обирався народом довічно, не мав достатньо сил, щоб присікти сум'яття. Пізніше у дожа з'явилися радники, але і вони в цьому питанні не досягли мети. Справа доходила до того, що генуезці, щоб уникнути анархії, добровільно підкорялися чужому пануванню.
Цього Сергій аж ніяк зрозуміти не міг, а схвалити і поготів!
— Серед цих заворушень у 1407 році було засновано банк Святого Георгія, – говорив Данило Степанович. – Він виник із тих позичок, що уряд брав для своїх потреб у багатих громадян. Банк цей і досі існує і процвітає. От вам і генуезці. Це у нас намагаються, ледь що трапиться, скарбницю розтягнути, тут же навпаки.
У шістнадцятому столітті, під час війни між Карлом V і Франциском I, Генуя переходила з рук до рук - від іспанців до французів і навпаки. Правитель Андреа Доріа відновив незалежність. Тоді ж було вироблено новий державний устрій, який зберігся і досі.
Про нинішній політичний устрій Генуезької республіки Сергій знав. Тепер його цікавили публічні установи, на кшталт того банку.
З'ясувалося, що тут, в Генуї, є аж шістдесят чотири(!) благодійні організації, загальний капітал яких складає фантастичну суму. Серед них два найкращі в Італії шпиталі, притулок для бідних, розрахований на дві тисячі двісті хворих і знедолених, і сирітський будинок для шестисот дівчаток, який належить сімейству Фієско. А ще в місті є публічна бібліотека, архів Святого Георгія з великою колекцією рукописів, архів державної ради, Академія образотворчих мистецтв та один із найпрекрасніших в Італії театрів. І ще університет. 
Про генуезький університет із його унікальною бібліотекою у вісімдесят тисяч томів, ботанічним садом та фізичним кабінетом Данило Степанович міг розповідати годинами. Але це нового консула не цікавило.

Історична довідка: 

Банк Святого Георгія припинив існування у 1805 році, коли Геную захопив Наполеон.

***

Як Сергій не намагався, йому так і не вдалося знайти помилку у діях свого попередника. Для вербування колоністів граф Милорадов зробивв все те саме, що зробив би і Сергій. І все без результату. Шовководи не приходили в жодне російське консульство, де б воно не знаходилося.
Чому? Сергія починала гнівити їхня тупість. Як вони не розуміють власної вигоди? Перший його звіт канцлеру не містив нічого втішного. Милорадов зміг лише пообіцяти, що у найкоротший термін відвідає усі селища, де розводять шовкопряда та особисто поговорить із працівниками плантацій.
Італійська осінь відзначилася лише у календарі. Вдома у цю пору йшли дощі, пожовкле листя опадало з дерев, у вікна вставляли подвійні рами і у Сергія завжди нили ноги. Тут же тривало літо. Спекотні дні, достаток фруктів, зелені дерева та ласкава, напрочуд тепла вода в морі. Милорадов не відчував втоми навіть коли їм з Кисельовим доводилося робити щодня по сорок-п'ятдесят верст верхи. Здавалося б, чому не тішитися? Та, ні. Сергій Андрійович не знаходив собі місця.
Не міг він зрозуміти цих італійців. До чого ж незговірливий народ! Їм такі умови пропонують, а вони носом крутять! До Америки їдуть, і навіть до Австралії, а у Крим не хочуть. А Таврія ж не Америка, родючої землі там багато. За неї не треба воювати ні з індіанцями, ні з кимось іншим. Навпаки, всім, хто побажає там оселитися, пропонується кредит на будівництво, тридцятирічне звільнення від податків і повне самоврядування у своїх колоніях!
А в якій країні, скажіть, колоністи звільняються від військової служби на віки вічні? У всьому світі ніхто не надає таких привілеїв як цариця Катерина! Знай собі, сиди на сонечку, годуй черв'яків і рахуй гроші. То чого їм ще треба?!

***