Частина перша "Генуя" розділ 4

У Геную шхуна прибула у розпал спекотного дня. Всупереч традиції, Сергій зранку знаходився на палубі, надавши Харитону право збирати речі в порожній каюті. Цього дня новий російський консул у Генуезькій республіці не звертав уваги на спеку. На ньому був новенький, з голочки, блакитний камзол, багато розшитий сріблом, червоний жилет і біла сорочка, оброблена витонченим мереживом. Тонка талія підперезана яскраво-жовтим поясом. Панталони тютюнового кольору, з найтоншої лосиної замші, доходили до колін. На ногах – білі панчохи та модні туфлі з великими позолоченими пряжками. Доповнював вбрання фетровий капелюх французького зразка, який Милорадов вважав за краще тримати у руці, щоб не пом'яти ретельно зачесане і напудрене волосся.
Мабуть, для людини, яка ніколи не бувала на Апеннінському півострові, Сергій був непогано поінформований про місто, де мав служити. Дякувати за це потрібно було передусім Ніні, яка докладно писала йому про Геную.
Тепер, спостерігаючи, як корабель входить у гавань, він почувався так, ніби бував тут неодноразово. Місто амфітеатром розкинулось над затокою і здавалося з моря казково прекрасним. Будівлі, що де-не-де перемежалися плямами яскравої зелені, круто підіймалися вгору, прикрашаючи схили Лігурійських Апеннін. Вулиці, за винятком деяких, розташованих біля самого моря, були практично не помітні. Ніна писала, що тут багато вузьких, крутих та неправильних вуличок, таких, що в екіпажі їздити неможливо, а сходи  зустрічаються на кожному кроці. Старовинні храми та палаци наповнюють це місто. А розкішні будинки, кожен з яких є дивом архітектури, належать звичайнісіньким городянам.

Генуезька гавань 18 століття в уявлені штучного інтелекту.

В архітектурі Генуї не було суворості Санкт-Петербурга або тих німецьких міст, де Сергієві довелося побувати, але це лише надавало їй чарівності.
Сергію відомо було і те, що Ніну ніколи не цікавило. Ці знання він отримав у своїх наставників в Морському корпусі.
У всі часи Генуя була практично неприступною фортецею, ідеально захищеною як із суші, так і з моря, і мала чудову велику бухту, укріплену двома молами, старим і новим. Старий був збудований ще в середні віки, а новий – порівняно недавно. На новому молі розміщувалися карантин та маяк. У північно-східній частині бухти розташовувалась колишня королівська військова гавань, а в східній – торгова з митницею. Тисячі кораблів із різних країн щорічно заходили до Генуезького порту, і з кожним роком їхня кількість збільшувалася.
Знав Сергій і про те, що генуезцям належить великий торговий і досить сильний військовий флот, нехай і не такий могутній, як у середні віки, але все ж таки здатний псувати своїм існуванням життя сусідам. А завдяки винятково вигідному положенню, Генуя є одним із основних портів для швейцарців та баварців, і це незважаючи на те, що доставка вантажів через гори залишається досить марудною справою. Кожен гардемарин повинен був затямити все це так само твердо, як і те, що в Генуї народився Колумб.
Ще одним джерелом Сергієвих  знань була, як не дивно, література. А саме драма Шиллера, де йшлося про боротьбу за владу між двома знатними генуезцями Фієско та Доріа у шістнадцятому столітті. Сергій не зовсім схвалював твір Шиллера, вважаючи його крамольним, але все ж йому цікаво було побачити місто де відбувався описаний заколот і затоку де потонув головний заколотник. На жаль, історичні знання Милорадова про місто цим і обмежувалися, але він сподівався поповнити їх на місці.
І, нарешті, все найголовніше і найважливіше він почерпнув з інструкцій, виданих канцлером. Стосувалися ці відомості нинішнього політичного та економічного стану Генуезької республіки і були отримані завдяки праці покійного Сергієвого дядька.
Форма правління в Генуезькій республіці - строго аристократична. Глава держави – дож, який обирається лише на два роки. При дожі існує таємна рада, що складається з дванадцяти губернаторів. А ще є вісім прокураторів, до функцій яких входить спостереження за скарбницею та доходами держави. Вищою владою в республіці наділені “велика” та “мала” ради. Перша складається із трьохсот, а друга із сотні членів.
Займаючи зовсім невелику площу і маючи населення менш ніж півмільйона людей, Генуя є однією з найбагатших держав Апеннінського півострова, являючи собою ласий шматочок для жадібних сусідів і, насамперед, для Франції. Багатство своє генуезці набули шляхом ведення торгівлі, але й повоювати загалом любили, періодично то захоплюючи, то втрачаючи численні прилеглі землі та острови. До своїх втрат вони ставилися філософськи, воліючи зберегти належне їм добро, ніж захоплені території.
Останньою значною втратою республіки стала Корсика, що відійшла до Франції. Генуезці поступилися нею виключно заради того, щоб їм дали спокій. Проте, через вісімнадцять років, виявилося, що генералу Бонапарту рідного острова мало. Тепер він не проти був би захопити і саму Геную. Наполеона Сергій Андрійович розумів. Якби він сам був на місці Корсиканця, теж прагнув би прибрати до рук такий ласий шматочок.
Крім торгівлі генуезці займалися виробництвом ряду товарів, які користувалися широким попитом у Європі. У списку, наведеному дядьком, фігурували оксамитові та шовкові тканини, стрічки, панчохи, штучні квіти, капелюхи, золоті та срібні прикраси, вироби зі слонової кістки, мармуру та коралів, мило, цукати, шоколад, папір та, зрештою, макарони. "Справжній жіночий рай!" - думав Сергій, перечитуючи цей перелік. Не дивно, що імператриця дала своє доручення саме консулу в Генуї. Адже вона жінка!
У звіті графа згадувалось також і про те, що саме генуезькі купці заснували колись знамениті шовкові мануфактури в Ліоні.

Примітка автора: всі історичні відомості про Геную тих часів запозичені з енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона виданого наприкінці 19 сторіччя.

***