Аудієнція у цариці, на яку розраховував Сергій після повернення з Данцига, не відбулася. Його не прийняли, проте це не означало, що він впав у немилість. Придворні шепотілися про те, що государиня нездужає.
З одного боку, робота за тридев'ять земель від столиці багато чого позбавляє, з іншого - створює незаперечні переваги. Якщо ти не муляєш очі заздрісникам, не виставляєш напоказ свої успіхи, нікому не спаде на думку накатати на тебе доносець і зайняти звільнену посаду. Для кар'єри, якщо ти справді хочеш працювати, а не просто займаєш тепленьке місце, неважливо, чи танцюєш ти до упаду на балах. Тут головне створити у свого начальства ілюзію, що ти абсолютно незамінний, і молитися, щоб твій благодійник не втратив прихильності свого покровителя.
Раніше Сергієвими справами опікувався дядько, а Михаїлу Милорадову протегувала імператриця. Адже недарма саме граф був удостоєний честі втілювати в життя її особистий проект! Тепер, після смерті родича, Сергій був сповнений рішучості самостійно торувати дорогу в житті. Політичні інтриги та палацові баталії його ніколи не приваблювали. Йому подобалася та робота, що він виконував. І, звичайно ж, він анітрохи не кривив душею, коли говорив про те, що інтереси держави стоять для нього понад усе. Тому Сергій заздалегідь вирішив погодитися з будь-яким призначенням, куди б не запроторили. Єдине, чого він хотів просити у її величності, це благословення на шлюб з графинею Милорадовою та можливості самому з'їздити за Ніною до Італії.
Тут потрібно зробити відступ і пояснити, навіщо йому це знадобилося (не поїздка, зрозуміло, а благословення цариці). Причин тому було декілька, і Сергій, як людина обережна, не міг їх не враховувати. По-перше, Михайло Милорадов здавна вважався улюбленцем Катерини, і вона цілком могла виявити бажання особисто подбати про його вдову. По-друге, ставши багатим спадкоємцем, Сергій і сам перетворювався на дуже вигідну партію не тільки в очах матерів петербурзьких дівиць, але й з точки зору цариці. Імператриця, як будь-яка жінка, любила займатися сватанням. Цілком ймовірно, що і на його рахунок у неї могли виникнути плани. Сергій хотів випередити Катерину, повідомивши їй про своє бажання, і був дуже засмучений тим, що аудієнція не відбулася.
***
З'явившись наступного дня до канцлера, Сергій був здивований питанням, яке пролунало відразу після взаємних привітань:
— Що ви знаєте про шовк, Милорадов?
Гарячково згадуючи, все, що йому відомо, Сергій доповів, що нитки виробляють хробаки, Великий шовковий шлях пролягав із Китаю до Туреччини через Самарканд, а купувати тканини найкраще у Франції, бо ліонський шовк вважається найкращим.
— Та ні, - засміявся князь, - не хробаки, а гусінь тутового шовкопряда.
Хробаки, гусінь, Сергій не бачив у тому різниці і не дуже розумів, яке йому, дипломатові, має бути діло до якихось там повзучих гадів.
— А от щодо Ліона ти маєш рацію, - продовжував його світлість. - Знаєш, скільки скарбниця зазнає збитків через те, що шовк у Франції купуємо?
Це вже було зрозуміліше. Інтереси скарбниці – понад усе. Хоча, якщо подумати, щось нове запропонувати складно. У Китаї шовк, можливо, і дешевший, та возити аж надто далеко і дорого. Жодної вигоди для скарбниці.
Вислухавши відповідь, канцлер задоволено потер руки.
— Молодий ти, Сергію, та бачу, недарма дядько твій за тебе вболівав: розумний і за скарбницю дбаєш. Тільки от немає потреби нам шовк за кордоном купувати, якщо у нас, у Тавриді тутовник лісами росте, сам, без жодного догляду. На цьому багатстві можна свій шовк виробляти, не гірше за французький.
"Тутовник - це те, що та гидота повзуча жере", - зрозумів Сергій.
— Цариця, коли з інспекцією до Криму їздила, великі багатства в тому угледіла. Якщо поставити виробництво на широку ногу, усю Європу шовком завалити зможемо! От тільки поки що гусінь ту у нас розводити ніхто не вміє.
Канцлер підвівся з-за столу і, спершись на інкрустовану малахітом стільницю, перейшов на офіційний тон.
— Дядечко ваш, Сергій Андрійович, отримав особисте завдання її величності завербувати в Італії шовководів і без зволікання доставити їх до Криму, щоб почали розведення шовкопряда та навчили цій справі наших селян. Потрібно сказати, що і ми часу даремно не гаяли: спеціальним указом було велено великі землі в Таврії засадити тутовником. А що в результаті? Незадовго до своєї кончини шановний консул надсилає мені листа, який не те, що цариці показати, в руках тримати страшно!
Серце Сергія бухнуло кудись у п'яти. Якщо дядько накликав на себе немилість, то і йому, Сергієві, не позаздриш!
Але князь, висловивши наболіле, дещо охолов:
— Ми з покійним Михайлою Матвіїчем у друзях значилися. Щоб не ганьбити пам'яті друга, я приховав цей опус від імператриці. Вочевидь, розум графа перед смертю помішався, нічим іншим пояснити подібних заяв я не можу.
Вийнявши з сейфа акуратно розрізаний пакет, канцлер простягнув його Милорадову:
— Ось, беріть, почитаєте на дозвіллі. До Генуї шлях неблизький! А там, на місці, розберетеся. Не приведи Боже, виявиться, що все написане – правда!
Отак Сергій і дізнався, що його наступне призначення – посада російського консула в Генуї, де він має якнайшвидше виправити помилку, якої припустився його родич.
Зволікання у цій справі було неприпустиме. Та й безглуздо було тепер чекати на зустріч із царицею, і так усе складалося чудово. А благословення можна попросити і пізніше, все одно новий шлюб для Ніни неможливий аж поки не закінчиться термін жалоби.
Примітка автора:
У своєму прагненні виробляти шовк Катерина не була оригінальною, ще до неї шовкопряда намагались розводити під Москвою, без особливого успіху, зрозуміло. Її ідея полягала саме в тому, щоб перебити поставки з Європи.
Тутовником тоді дійсно засадили доволі великі території, але не білим, потрібним шовкопряду, а з власного невігластва, чорним. Його і донині багато росте в наших краях. Смачний дуже :)
#128 в Історичний роман
#3984 в Любовні романи
#111 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 13.01.2024