Глава 13

Ема

Перші кілька днів пролітають непомітно. Спочатку мені було важко на душі через останню розмову з Лео, проте Макар робив усе можливе, аби нам було добре удвох. Відтак я стала згадувати про його брата лише тоді, коли в черговий раз порівнювала хлопців між собою. Боюсь, ніколи не зможу позбутися цієї звички. 

Поки що наш з Макаром роман схожий на неперервний марафон веселощів та пристрасті: ми або дуріємо, або кохаємось, або робимо і те, і інше одночасно. Не думала, що моє інтимне життя набуде таких яскравих барв… Навіть перестала шкодувати про свою скасовану поїздку в Єгипет. Залишившись в Україні, я отримала значно більше.

Час від часу у мені прокидається раціональність і я замислююсь над тим, що буде далі. Треба сказати батькам, треба вирішити яким чином розвиватимуться наші стосунки, коли Макар повернеться в Канаду. Не впевнена, що готова бути дівчиною по листуванню, але й руйнувати те, що ми маємо, теж не хочу. Я б воліла почути якісь ідеї від нього, але сам Макар вперто ігнорує подібні розмови. Може, йому теж боляче думати про розлуку, а, може, він просто не хоче псувати наші канікули, тому й відкладає гострі питання на потім. 

Я гашу світло в домі. Вже настільки пізня ніч, що й не помітиш як почнеться світанок. Виходжу на веранду, щоб вимкнути садові ліхтарі, та раптом помічаю самотню постать неподалік від дому. Перша думка — Лео. Я неочікувано для самої себе радію його поверненню, але потім придивляюсь, і розумію, що помилилась. Чоловік значно старший, постать напружена, шия втягнута. Я вже бачила його. На весіллі. 

— Макаре! — кричу на увесь голос, бо він вже дрімає на дивані перед теликом. — Макаре, прокинься…

— Що там? Їжак? — бурмоче, перевертаючись на інший бік. 

— Ні. Там чоловік… Здається він стежить за нами!

Макар миттєво стає бадьорим. Підбігає до мене та вдивляється у темряву. 

— Там нікого немає, тобі здалося, — гладить долонею по спині, наче заспокоює.

Я роблю кілька кроків у двір, озираюся навсібіч, намагаючись знайти докази присутності того чоловіка. 

— Він точно був там… 

— Ти просто втомилася.

— Ні, я впевнена. Ми бачилися на весіллі, а ось тепер знову. 

— На весіллі? 

— Так. Він дивно поводився. Ніс якусь маячню… — напружую пам’ять, намагаючись згадати деталі. Здається, наче то було дуже давно. — Хотів дізнатися, хто одружується і казав про якусь дівчину. Лізу, якщо не помиляюсь.

Макар робиться блідим. Він міцно стуляє губи та відводить погляд.

— Ти комусь розповідала? 

— Ні. Він швидко пішов, я й забула про це. 

— Ясно… — підштовхує мене до дверей. — Повертайся у дім. Швидше, треба ввімкнути сигналізацію.

— Хто це? Ти його знаєш? 

— Звісно ні. Напевно, якийсь нормальний, забий. 

Я йому не вірю. По реакції бачу, що він приховує від мене правду, але вирішую не розпитувати. Раптом це щось особисте. 

Ми зачиняємо усі двері та лягаємо спати.

— Ти якийсь напружений… — кажу, помітивши, що Макар дивиться перед собою, занурений у думки. 

— Все нормально, — посміхається. Він повертається на бік та обіймає мене, міцно притискаючи до себе. — Спи.

— Той чоловік…

— Емо! Годі про нього. — відрізає. Його голос вперше звучить так жорстко. — То просто якийсь безхатько… Не забивай собі голову дурницями. 

— Гаразд.

— Забув тебе попередити, — промовляє вже спокійніше. — Завтра у нас будуть гості. 

— Хто?

— Хлопці з моєї групи. Ми не бачилися майже три роки, і ось вперше випала нагода зібратися разом. Хочу влаштувати щось типу маленької вечірки. 

Я усвідомлюю, що ми вперше покажемося людям як пара. Від цього стає трохи ніяково. Ні, мені до біса ніяково. 

— І як ти їм представиш мене? 

— А як ти хочеш?

Макар перевертає мене на спину та нависає зверху. 

— Ну не знаю… своєю дівчиною? Ну… як варіант.

— Може, краще сестрою?

— Ні в якому разі не сестрою!

Він сміється. 

— Ти просто чарівна, коли соромишся. Звісно, я скажу їм, що ти моя дівчина. Ще не вистачало, аби хтось із них накинув на тебе оком!

Мене просто переповнює ейфорія. Байдуже, що буде далі. Навіть, якщо батьки влаштують бунт проти наших стосунків, ми це якось розрулимо. Ми ж пара. Відтепер пара. 

— Сподіваюсь, я не розчарую твоїх друзів, — подумки вже перебираю гардероб у пошуках найкращого вбрання.

— Не переймайся, все буде класно, — він цілує мене в шию, потім опускається нижче. — Тобі сподобається.

— Мені вже подобається… 

І знову ми засинаємо лише після того, як зустрінемо схід сонця. Десь так я й уявляла ідеальні стосунки, тільки не мріяла, що в мене колись будуть подібні. От би вони залишалися такими й надалі. 

На ранок я усвідомлюю, що у нас закінчилися продукти, тому першу половину дня доводиться провести в супермаркеті. Макар кладе в кошик таку кількість алкоголю, наче ми готуємось до ще одного весілля. 

— А не забагато? — питаю я.

— Зайвим не буде. 

Я не поділяю думку, що алкоголь не буває зайвим. Не люблю, коли посиденьки з друзями перетворюються на п’янку. Але мовчу. Не хочу, здаватися занудою та контролювати свого хлопця. Особливо, коли він тільки-но отримав такий статус.

Потім ми йдемо до рядів із готовою кулінарією та набираємо різних закусок, і на сам кінець я зупиняюсь біля полички з товарами для випічки. 

Я дуже завинила перед підписниками блогу, адже останнім часом поринула у кохання, забивши на десерти. Вже навіть кілька занепокоєних коментарів отримала з питаннями, куди подівалась.Треба виправлятися. Беру розпушувач, бурбонську ваніль та харчові барвники — хочу спекти щось яскраве. 

Вдома ми разом прибираємо у вітальні. Макар приносить свою гітару, обіцяючи зіграти мені ввечері, і береться накривати на стіл. Я ж відправляюсь нагору, щоб навести марафет. Дуже довго не можу обрати між шортами з топом і сукнею. Перше більш сексуальне, друге — ніжне. У такі моменти мені не вистачає Майї. Вона на будь-якій вечірці почувається, як риба у воді.