Кого ж я гратиму на ялинках?

Тарас подивився на мене винувато й знизав плечима.

- Ну так. Звісно треба було йти до когось іншого. Але вона запросила. А мені було  все одно, ти ж мене вигнала.

- Тепер це так називається. Коли від тебе поїхали з іншою дівчиною, а тебе обізвали брехухою і кривлякою… так і  запишемо.

- От я у неї й ночував. - Тарас удав, що нічого не чув. - На кухні, не подумай чогось. Вона звісно під’їжджала. Ну вона так робить все життя. То у нас була ніби гра така.

- Гра. Ну-ну. - без усякого виразу сказала я.

- Але цього разу вона трохи перестаралася. І я їй сказав, що вона загралася. А мені це набридло. Вона посмІялася й пішла спати. І от під ранок, коли сон найгарніший, розбудила мене й дала послухати вимоги. Якийсь чувак говорив. Записано, як на автовідповідачі. Або я принесу гроші в умовлене місце, або тебе знайду чи не знайду з поліцією.

- Клас. Навіть не брехали й не погрожували.

- Ага. Ступив. Сонний був. Ну коротше за пів години  Кароліна нагнала такої істерики,  ти не уявляєш.

- Я уявляю, а ти не відволікайся.

- Ну вона потім   ще сказала, що їй  не можна хвилюватися. Бо вона, мабуть, вагітна. Коротше  поклав гроші, куди сказали -  коли нарешті набрав необхідну суму. До вечора проваландався. Тоді Кароліна сказала, що Петрик приведе її, тобто тебе. Щоб я не хвилювався. І що по дорозі зайдемо до гінеколога. Щоб я не думав, що вона бреше. Мені було пофіг, бреше чи ні. Я хотів бігти  до тої кафешки. Але час ще не вийшов. І ми по дорозі зайшли в клініку.

Тарас  опустив очі. Було видно, що йому соромно від того, що дав себе обдурити. 

- Вона зайшла  і майже одразу  вийшла така задоволена. Сказала - все в порядку.  І ми можемо спокійно летіти до батьків. Тамара її запросила. Ну мене так тіпало, що я все я чув, але мені було пофіг, поки не побачив тебе з Петриком. Ти була в порядку. А я хотів прибити поганця.  Ну а ще через Кароліну, ми домовилися, що вона тобі признається що то був розвод. Про вагітність. Типу жарт. Ну далі ти знаєш. Ти мене знову прогнала. А мені не можна від тебе їхати. 

Він розвів руками. Не можна їхати від мене? Це він про що?

- Я відправив Кароліну в Бориспіль. Щоб встигла здати багаж і зареєструватися. А сам ходив і думав. що тепер все пропало. Після такого цирку і без грошей. Що у мене тепер навіть немає грошей на зворотний квиток. От ще трохи посиджу й піду. А потім ти мене набрала і я  все чув... Ну а Кароліна взнала, коли прибула на реєстрацію, що нічого на неї не заброньовано. І приїхала жалітися на те, як її бідосю розвели, прикинь. 

Він невесело засміявся. Я стенула плечима. Мене це чомусь не здивувало. 

- Але це ще не все.  -  сказав Тарас винувато. - Я не знаю, як тобі сказати. Вона ту довідку взяла знаєш звідки?

- Не знаю. І не цікаво. Не нагнітай. Ти тут шмарклі жуєш, а треба  забрати у неї твої гроші.

- Ні, Даро. То потім. То потерпить. Та довідка, розумієш….Вона взяла її з конверта. Лист недавно пришов. Я боявся тобі казати...

Білий світ потемнів до найзеленішого з темних відтінків. То в мене тоді знайшли щось невиліковне?

 З мене немов вийняли кістяк.  

Я подивилась, куди виразніше впасти.  Там  як раз був гарний газон. Траву, ще зелену, але уже місцями пожухлу, вкривало золото листя.

Я лежатиму на ньому, моє прекрасне волосся, майже шовкове і невизначеного кольору й чорні джинси з чорно ж вікторіанською блузою гарно виділяться… Так, тут можна.

І  дозволила собі впасти,  жалкуючи тільки про те... Та про все практично жалкуючи. 

А потім згадала, що не знаю головного - від чого я помираю. Але Тарас звісно підхопив мене одразу.  І  спротив таку гарну мізансцену.

А на питання від чого я власне помираю, заіржав, як тільки може іржати такий чистокровний здоровий кінь. Тобто так, що нечисленні перехожі озирались  - хто сміливіший. А інші  втягували голову в плечі й спішили опинитися якнайдалі від небезпечного припадочного, що явно відбирає у пристойного статечного чоловіка його єдину доньку. З якимись дуже поганими намірами.

А пристойний мущина, тобто Леонід Борисович, зразу хоробро закричав на бугая, і  той поклав нарешті мене га траву газону, як я одразу й хотіла. 

І сказав, що я не помираю, це просто вторинний ефект від вагітності.

- Чиєї? - тупо спитала я.

- Нашої - сумно сказав придурок.

- Не лякай мене, Тарасе.  Ти тепер без копійки, третину моїх грошей  Кароліна теж зкомуніздила. Не смій з'їхати з глузду. Знаєш, як зараз дорого лікуватися? І пробач мені. Я дуже завинила.

- Чим ти завинила, бідна моя? То я…

- Я ж тобі казала - або оженишся з тою, на кого вкажуть рідні, або до психолога, мозок промивати. Задорого. Ну й от. Ти уже мариш, що ти вагітний. Це щось за Фрейдом, я думаю.

І тут мене осяяло. Я піднялась на лікоть, як шляхетний римлянин на мармуровій козетці, простягла руку вперед.

- Тобі в дитинстві не вистачало емпатії й матері. І ти себе уявив вагітним, щоб надати самому собі підтримку. Бо більше нікому. Прости мене, я була з тобою беземоційна. І тепер ти…

Тут я побачила, що батько Тараса сів з розмаху на траву і витирає сльози.

Але йому зовсім не жаль сина рідної сестри. 

Він сміється й розмазує сльози по лиці. І ледве стримується, щоб не іржати вголос.

Та у них по-моєму це спадкове - розжиження мозку, чи як воно там називається. І що мені тепер з ними обома робити - викликати швидку?

- Даро, ти тільки не хвилюйся. Мене не треба буде лікувати.  - завірив мене  Тарас дуже серйозно.

- Ти вийдеш за ту, кого тобі порекомендує Камаль? Або Тамара. Або він - я неввічливо показала пальцем на Тарасового батька, що досі витирав сльози.

- Хто порекомендує тебе, того й послухаюсь. - розважливо сказав мій партнер по хворій голові.

- Мені не можна заміж Тарасе. Не ображайся. Це не тому, що тепер у тебе нема грошей, крім батьківських.