Тарасе, ти  матимеш великий гарем чи обмежишся дозволеними трьома жінками?

Все було неправда. Тільки про це й могла думати. Гидко було, не передати. Він одночасно…

- Ну що - що? - відповіла крізь зуби. -  Он уже кілька тижнів  ти майбутній батько.  Мої поздоровлення, тут написано - все норм і без патологій. І рекомендації майбутній матері.

- Це неправда. - Голос Тараса став твердий і спокійний.  - Кароліна сама мені сказала, що у неї все в порядку і вона ні від кого не вагітна. А щоб від мене - цього не може бути. Дарино, не думай про те, що ти подумала. Це велика помилка. Я ніколи тебе не обманював і не буду. Не драматизуй. Зараз все з'ясуємо.

- Ні, Тарасику. Це не помилка. - винувато сказала Кароліна, кліпаючи очима й вичавлюючи з них сльозу.

Трохи зашвидко і завчено. Але хто я така, щоб про це повідомляти. Тут я брехуха й аб’юзерка, залякала бідну чесну дівчинку. 

- Ти брешеш, Кароліно. Негайно припини! - Тарас  скипів.  

Що, не очікував такого від сестрички? Хе-хе, дрібничка, а приємно.

- Велкам до клубу брехунів, Тарасику.  - сказала я солодким голосом. - Наговорюєш на дівчинку. ай-я-яй.

Скориставшись тим, що він зосередив увагу на милій сестричці Кароліні, я висмикнула руку і кивнула Петрикові на вихід. Мовляв, нам тут тільки сімейних сцен не вистачало. Далеко ми, щоправда,  не відійшли. Нас наздогнав Тарас і мовчки пішов поруч.

Ми з Петриком теж мовчали. Мені все ще було погано. Морозиво просилося назад. Петрик загадково посміхався. Весело йому було. Хоча, мабуть, збоку то і справді комічно - смішно спостерігати за спробою помиритися, показавши довідку, що від тебе вагітна інша дівчина. 

Коли ми нарешті знайшли вільну лавочку й всілися на неї, Петрик зробив серйозне обличчя й  порушив мовчанку.

- Дарино, невдобно вийшло.  Я власне хотів порадити звернутися до Тараса. Але сама бачиш, тут навряд щось вигорить.  Банк шукатиме, але ж…

- Ага, я в курсі, Петрику. Поліція теж шукатиме, хто перевернув все у квартирі. Мені так вісі й казали - шукатимемо.

- І квартиру теж? - для чогось перепитав Тарас.

- І квартиру. - відповіла я. - Не розумію тільки, чому теж. У мене більше нічого не перевернули.

- Так то не все фантазія? - вражено перепитав цей довірливий придурок.

- Я не знаю, про що ти. - чопорно сказала я. - Я фантазую дуже зрідка. В основному під час гри з Хонею. Щоправда, недавно нафантазувала дещо. Але більше не буду.  І оскільки ти тут не можеш нічим допомогти,  та й  Петрик не може, то я піду займуся чимось корисним, бувайте. Рада була всіх побачити. Привіт сонячній Канадщині і все таке. 

Я підвелася з твердим наміром думати надалі виключно про підробіток, а не про оцю маячню з довідкою і Тарасовою тупістю. Допомагало те, що грошей було шкода до запаморочення і зубовного скреготу. Думка про втрату  заробітку за цілий рік дещо гальмувала бажання надавати по пиці одному зраднику й на очах у нього піти з Петриком. Щоб знав.

А ще дещо втішала думка, що  Тарас побував у моїй шкурі. І тепер  буде мучитися каяттям. Бо це уже другий раз, коли він повірив кому попало, тільки не мені. 

Мене знову схопили за руку. 

- То виходить - небезпека справді існує, Даро? - вражено спитав цей титан думки.

- Не думаю, Тарасе. - цілком чесно й відверто відповіла я. -  Ти ж добровільно їдеш звідси.  Тобто немає потреби тебе заганяти туди насильно.

- Ти не розумієш. Нема таких знайомих у Тамари, щоб когось замовити. Ну  стільки ж років пройшло, як вона поїхала. Зв'язки давно обірвалися, якщо й були. І Кароліна теж не могла. Ти марно на неї подумала. У неї таких грошей немає, щоб найняти...

- А якщо додати замовлення Тамари і  її  гроші до знайомств Кароліни? - мляво поцікавилася я. 

Тарас подивився на мене, як на розумово відсталу.

Петрик теж заперечливо помотав головою.

- Та які там у неї знайомства?  Ну тобто знайомі якісь може і є. Але то несерйозно. То все постанова була явно. Про ванну оту - маячня якась. Хоча план гарно продумали. Я б і сам повірив.

- Яка постанова, до чого тут ванна? - знову вимогливо спитав Тарас. Це почало вибішувати. Він що, зовсім не в курсі?

- Гарна  постанова, Тарасе. Дуже натуралістична. Гра бездоганна. А  вжитті  вона дуже переграє. Як і твоя мати до речі. Весела у тебе буде сім'я.

- Вона не моя мати. - різко сказав Тарас. - пробач, Даро. Там все так гидко, що  не  знаю,  як  і почати. - - Не треба починати. Тобі надали докази? Звідки ти знаєш, що там живе  твій батько? Ти ж бачив довідку з тестом. І там батьком визнаний Леонід Борисович.

- Я сьогодні теж бачив довідку, Дарино. При тому, що жодного разу нічого не було у нас з Кароліною і бути не могло.

- А довідку на того чоловіка теж бачив? - іронія з мене просто лилася.  І  соромно мені не було. Було весело, як відпустити тарзанку й летіти вниз.

- Ага. - сказав Тарас і заіржав, а вигляд мав при цьому не надто щасливий. - Дві довідки на батьківство - це дуже смішно, Дарцю. Але там не в довідці справа.  

- Тобто - що там смішного?  Ти сам  казав, що то стрес, трагедія і маніпуляція.

- Ну то все теж  було. Але тепер ти на мене не сердишся.  І …

- З чого ти взяв, що не серджуся?

- З того і взяв. Я знаю. Я стільки всього знаю, ти навіть не знаєш, що втрачаєш, коли слухати не хочеш. Тільки спершу скажи, що ми помирилися.

- Я не знаю, Тарасе.  Не ображайся. Або ображайся. Я не знаю, що й думати. Ти їдеш звідси. Тож давай справді удамо, що помирилися. Ми все одно не побачимося більше. Ти поїдеш туди, а я ще кудись. От Петрика візьму, і поїдемо вчитися. Він на ілюзіоніста, а я на актрису. Бо все одно кривляка і ні на що більше не претендую. 

Мені аж самій сподобався цей монолог. Ще й Тарас із   Петриком дивилися тільки на мене й уважно слухали. Думаю, то була вдала сцена.

- У тебе там важливі справи й справжня рідня. - переконливо закінчила я. - У мене теж десь буде дуже важлива справа. Коротше,  давайте і справді всі помиримося, погуляємо і по-людськи розійдемось.  А то все дурня якась з нами  трапляється, ну її.