Всі вражені, а я ображена

- Привіт, Петрику. - навіть не очікувала від себе, що так щиро зрадію йому. -  Ти так мені потрібний, не уявляєш. Тут таке було після того, як ми попрощалися...

- Трохи уявляю. - з осяйною посмішкою заперечив Петрик. -  Тарас намагався мене предметно  виховувати вручну й заборонити до тебе підкочувати. Але я не послухався. Як бачиш.

 Він смішно порухав щелепою, на якій ще виднівся досить свіжий синець.

 - О-о, то в тебе просто такі підкати? Це не зовсім те, на що я розраховувала.  Ти у справах тут чи так просто? Як закінчиш,  маякни. Ти мені дуже треба як радник. Я уже все закінчила і відіслала. Можемо вийти прогулятись. Поговоримо, якщо ти не проти. 

- Я спецом зайшов, Даринко. Мені бібліотекарки сказали, що ти тут. І давай уже пішли по каві. Але запрошую я.

- У мене трапилася фінансова криза, Петрику. Тож сьогодні без кави. До речі про це й хотіла поговорити. 

- Оу! - розпосміхався цей блазень. - Я пригощаю. То в Канаді не прийнято. А у нас тут це нормально, правда ж? Дай здогадаюся - ти вирішила освоїти моє старе ремесло, щоб поправити фінансовий стан? Я ж тобі казав, що ти не дуже здібна. Може щось інше спробуєш, Даро?

- Дуже смішно, ах-ах. - роздратовано сказала я.-  Краще слухай і дивуйся. Ти добре знаєш Кароліну? 

Тарас стенув плечима.

- Так собі. - непевно відповів.- Ми не дуже співпали в часі. Я майже зразу поїхав до батьків, коли вона з’явилася. Та й бажання добре знати не було ніколи. Не люблю я таких… Ашотакоє?

Я зітхнула, подумала, з чого почати, щоб не ляпнути зайвого. І обережно розповіла йому, звичайно не згадуючи Тараса, свою психоделічну пригоду від виходу з таксі до того, як поліція поїхала від мене.  Я чесно сказала, що досі ніяк не відійду від враження й хочу повернути гроші. І не треба зважати на те, що у мене голова паморочиться і всі симптоми вегетосудинної дистонії. Треба швидше розібратися, ніколи мені видужувати й відпочивати.

- Нема такої хвороби, Дарино, сорі. Або вегетосудинна дистонія тільки тут є. У світі про неї не знають. - серйозно сказав Петрик. - Ти дивись мені. Сходи до лікаря. Щоб перевірили все. Хвора дружина взимку  у лісі при мінус тридцять дев’ять  нікому не треба.

Він підморгнув, ніби шуткує, але очі були уважні й серйозні.

- Я цього звісно не переживу. - посміхнулася з розумінням. - Але от що ти мені порадиш, Петрику? Треба  забити на те, що мене внаглу обікрали, принизили й взагалі якось так обдурили, що й досі не розумію, в чому саме?

- Ну якщо ти про вагітність, то забий. - він заспокійливо поплескав мене по руці . - То у них мулька така з Тарасом - щоб відшивати дівок. Бо вони до нього сильно липнуть. До мене б так. Забий,  Кароліна завжди таке каже.

- А... - от вже мені ці хлопці, він  тільки це почув. - Ну знаєш, мене її вагітність або не вагітність  не дуже парить. Скоріше сам факт того, що то дитина від Тараса.

- Та ні, кажу ж тобі. - Петрик аж рукою махнув, ніби я сказала щось смішне.

- Ну ні, так ні. А якщо й так, ну що ж. Я ніби ж не вішалась. Можна було б і самому мені це сказати. - я залишилася при своїй думці. -  Ти   не відволікайся. Я хвилююся через те, що у мене з рахунку пропали гроші. Бо в телефоні був код і картка.  І ключі могла взяти тільки Кароліна або ті, хто мене притяг до неї. Тільки вони моєї адреси не знали. А Кароліна знала.

- Ну що тобі сказати,  подруго. - невдоволено сказав Петрик. - Крім того, звісно, щоб  ти на все це забила й вийшла за мене. Це майже безнадійно. Тільки Тарас може її змусити повернути гроші. Він колись уже цю сестричку змусив,  коли вона потирила в одної дівчини ті гроші, що та збирала на випускний.

- Навіть так? - не  смійтеся, але я зраділа, що ця курка не вперше краде. І що Тарас в курсі.

- Каролінка - криса змалечку. Вихователів вона б не послухалась, а Тараса звісно послухає - саме так. Там теж було не все  очевидно.Тарас до тої дівчини щось відчував, по-моєму. А Кароліна не хотіла втрачати годівничку. Або  неї щось не те з головою. Коли ці дівчинка бачить щось, що їй хочеться, то одразу до цього ручки тягне.

- Це погано, Петрику. Бо от тепер я не знаю, як вчинити. Не хочу просити Тараса.  Він мені уже дорікав, що я все видумала і налякала його сестричку. А тепер звісно подумає, що я знову брешу, бо на неї серджуся.

- Не подумає, Даринко. Він її дуже добре знає. Тому й жаліє, що дурна. 

Петрик подивився на мене зі співчуттям і посунув до мене свою вазочку з морозивом. Бо те,  що він мені купив, я проковтнула вмить - така була голодна.  А він свого  не їв. Сказав, що взяв за компанію, а так солодкого не любить. Морозиво з кавою і його привітна спокійна манера мене дивно заспокоїли. Божечки, ну чому я не в нього закохалася?

Морозиво з креманки Петрика зникло так само швидко, і я знову облизувала ложечку, коли збоку на столик впали дві тіні. Одна висока й кремезна, одна наче дитяча. І злий голос Тараса надзвичайно неприємним тоном поцікавився, що це за  люди тут сидять без охорони.

- Привіт, теж по морозиву? - привітно, але й з єхидною інтонацією поцікавився Петрик.

- Можна й так сказати. Сідай, Кароліно. - гаркнув Тарас.

Білявка гепнулася на стільця так стрімко, що він би точно розвалився, якби Кароліна не була така мініатюрна.

- Петрику,  нам треба договорити,  а тут занадто людно. Ходімо кудись де не так шумно. - сказала я, відчуваючи, як все  всередині кипить від люті.

Це нелогічно, але сердилася я не стільки на Кароліну, що без дозволу присусідилася, скільки на Тараса, що притяг її до нашого столика і дозволив сісти біля мене. Теж не спитавши мене, чи я  цього хочу.

Я підвелася,навмисне зі скреготом відсуваючи  стільця і  запитально дивлячись на Петрика - мовляв, він іде чи ні.

 Але мою руку перехопили лаписьком з обручкою й доволі грубо потягли вниз.  Товсто натякаючи, щоб я сіла й не рипалася.

- Петрик, ти свідок, що мене тут насильно утримують.